«Посредством книг нужно сеять разумное, доброе, вечное»

Красноармейск празднует День библиотек

Сегодня, 30 сентября, наша страна празднует Всеукраинский День библиотек. В рамках этого замечательного действа, бульвар Андрющенко в Красноармейске стал центром потрясающего флешмоба «Человек читающий», организованного Красноармейской централизованной библиотечной системой совместно с ДонНТУ Красноармейска.

С. Жадан: есть основания задать вопрос, почему сдали Донбасс

Поэт Сергей Жадан, несомненно, принадлежит к категории людей, которых сегодня принято называть "авторитетами мнений". Однако, в отличие от многих записных умников и советчиков, предпочитающих поучать сограждан на фейсбуке или в блогах, не покидая уютной столичной квартиры, Жадан, фигурально выражаясь, постоянно находится на передовой, непрерывно совершая поездки по стране, в том числе и в зону АТО, непосредственно общаясь со своими читателями и, возможно, героями будущих книг. Короткую остановку в своем интенсивном движении писатель, к счастью, сделал для того, чтобы побеседовать с корреспондентом "Апострофа".

— Ты сейчас имеешь, благодаря туру с презентацией книги "Життя Марії", прошедшей в 33 городах, уникальный опыт наблюдения и общения с людьми в разных частях страны. И, наверное, кому, как не тебе, судить о том, сшиваются ли эти части, что их объединяет, изменяется ли что-то в настроениях общества после Майдана и более года идущей на Донбассе войны?

— Сейчас везде — и у нас, и за границей — постоянно спрашивают, изменилась ли страна, изменилось ли общество за последние полтора года. И где эти изменения? На первый взгляд, их нет, ничего существенно не изменилось — та же коррупция во власти, те же продажные политики, то же послереволюционное разочарование, которое мы уже испытали после Майдана 2004 года. Но, на самом деле, я думаю, что изменения есть, хотя, возможно, пока они не очень заметны. Связаны они, конечно, не с революцией и не со сменой власти. Они связаны с войной. Потому что она для многих украинцев стала точкой самоопределения, индивидуального позиционирования, когда люди, действительно, осознали, что они граждане этой страны. Независимо от того, поддерживают они революцию, или нет, выступают за Майдан или против него. Неважно. Главное, что есть страна — и ее враг, агрессор. Можно называть то, что происходит на Донбассе, антитеррористической операцией, гибридной или гражданской войной, но всем понятно, что там есть угроза со стороны агрессора. Это для общества, на самом деле, явилось точкой перезагрузки. И здесь, наверное, проходит линия прошивки для очень многих украинцев. В разных регионах, разумеется, наблюдаешь разное отношение к очень многим вопросам — языка, церкви, выбора дальнейшего пути. Но там, где речь, в принципе, идет о возможности или невозможности существования страны как таковой, нет разногласий, все собирается.

Російського майора Старкова засудили до 14 років ув'язнення.

Російського майора Володимира Старкова засудилиди до 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Про це повідомив головний військовий прокурор України Анатолій Матіос у Facebook.

Анатолій Матіос
20 мин. ·

Символічно!Півгодини назад головуючий судового засідання Дзержинського (!) районного суду Донецької області, за клопотанням державного обвинувача-прокурора Головної військової прокуратури, оголосив вирок майору Збройних Сил Російської Федераціі Старкову насамперед ( крім інших статей Кримінального Кодексу) за участь у веденні агресивної війни проти України на виконання наказів начальника Генштабу РФ Герасимова. 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Іменем України! Іменем загиблих українських Героїв! Іменем Надіі Савченко, Олега Сенцова, Олександра Кольченка! Іменем кримсько-татарського народу! Іменем сліз українських матерів

Анатолій Матіос
5 мин. ·

Майор Старков в українському суді вину визнав повністю! Гімн Росіі не співав!

***
Володимир Старков був затриманий 25 липня 2015 в контрольному пункті "Березове" в Донецькій області.

Судьба российского наёмника

Артемовску официально вернули историческое название.

Артемовск вернул свое историческое название - Бахмут. Об этом сообщил председатель Донецкой областной военно-гражданской администрации Павел Жебривский.

Данное решение было принято на сессии городского совета 23 сентября.

"Поздравляю жителей Бахмута! Сегодня сессия городского совета Артемовска приняла решение о переименовании населенного пункта и возвращение его исторического названия - Бахмут" - написал Жебривский в Facebook. Также согласно сообщению председателя ДонОВГА, в городе переименуют 80 улиц.

"Также из городской карты исчезнут более 80 названий улиц, имеющих коммунистическое происхождение - депутаты проголосовали за их переименования", - написал Жебривский.

Как сообщает местное издание "Вечерний Бахмут", на сегодняшней сессии городского совета присутствовало рекордное за последние несколько лет количество народных избранников - 45 из 60-ти. Отмечается, что не все депутаты единогласно поддерживали идею переименования города. "Некоторые депутаты однозначно высказались против, однако самые горячие словесные баталии развернулись вокруг другого вопроса - о переименовании 81-го объекта топонимики в Артемовске-Бахмуте", - говорится в сообщении.

Как сказано на сайте Артемовского горсовета, решение вступает в силу со дня вступления в силу аналогичного решения Верховной Рады Украины о переименовании Артемовска.

Правда про "велике" переселення росіян на Донбас в 1933 - 1934 роках.

Чи вплинуло переселення росіян в Україну в 1933 - 34 роках на етнічну картину Донбасу та на нібито розвиток "сепаратизму" в цьому регіоні? Українські автори люблять писати про те, що сьогоднішні події на Донбасі це наслідки геноциду українців у тридцятих роках з подальшим переселенням туди росіян. Деякі особливо "обдаровані" автори доходять до того, наче під час геноциду на Донбасі майже повністю зникли українці. За такою логікою, на Київщині наприклад, українців взагалі немає сьогодні - рівень померлих від голодомору в цьому регіоні був вищим за Донбас. Час вже розставити крапки над "і" в питанні геноциду та його наслідках для Донбасу.

Важливо відзначити, що переселення росіян в 1933 - 34 роках поширювалося не тільки на Донбас, а і на майже всю територію України - взагалом на 91 район УРСР. А стосовно Донбасу, переселення відбувалося не лише з Росії та Білорусі, але і з Чернігівської, Київської, Вінницької та інших областей України. Частка переселенців з різних регіонів УРСР була значною. В листопаді - грудні 1933 року переселення на східну частину України відбувалося з-за меж УРСР, переважно з Іванівської області Росії та з Білорусі. Відбувся переїзд на Донбас 21341 колгоспних господарств. В січні - лютому 1934 року відбулося переселення ще 21127 господарств. З цих 21127 господарств, російських було лише 3178. Інші 18000 прибули з Чернігівської, Київської та Вінницької областей.

Украина, не молчи!

Пока Европа считает войну в Украине одной из самых актуальных проблем, являющихся серьезнейшей угрозой для всего мира в целом, наша страна не торопится помогать партнерам узнать правду о сложившейся ситуации. По словам европейских журналистов, которые приезжают в зону боевых действий для объективного освещения события, Украина никак не способствует им в получении информации и даже препятствует посещению большинства объектов и прямому общению с воинами АТО.

Это не только мешает представителям СМИ создавать действительно взвешенные репортажи, это еще и ведет фактически к прямому проигрышу в информационной войне. И пока украинская сторона мучает журналистов бюрократическими проволочками и полным непониманием того, что нужно Европе, террористы «ДНР» оказываются более «открытыми», позволяя иностранной прессе бывать фактически в любых местах оккупированной зоны. Бывать, а значит в чем-то и сближаться с этой стороной противостояния.

Будущее Донбасса.

Фотовыставка "HAPPY TOGETHER" рассказывает о мариупольских этносах.

В субботу, 19 сентября в мариупольском дворце культуры "Молодёжный" прошло открытие фотовыставки "HAPPY TOGETHER".

Организаторы из Лиги политологов-международников "ДИПКОРПУС" объединили в данном проекте ярких представителей армянской, греческой, немецкой, еврейской общин, Украинского реестрового казачества, которые активно поддерживают свою этническую культуру, проживая в Мариуполе.

Многогранный Донецк. Утро и вечер.

Маленькая экскурсия в довоенное время.

Как дончане немножко почистили Львов.

Вынужденные переселенцы из Донецка и Востока Украины 19 сентября организовали субботник по уборке территории вокруг родника на улице Топольной возле 81-й школы во Львове.

Чтобы навести порядок в изрядно загаженном урочище, донетчанам понадобилось несколько часов кропотливого труда.

Львовяне, которые в этот день приходили со своими баклажками по воду к роднику, были приятно удивлены тем, что облагораживанием территории занимаются переселенцы из Донецка и Луганска. Благодарили за помощь и интересовались, чем сами могут помочь переселенцам.

А интеллигентный львовский мужчина не удержался от шутки: "Вот, Донбасс показал "бандеровцам", как надо порядок наводить!"

ОУН и УПА были на Донбассе.

Все хорошо знают про деятельность УПА на западе Украины. Но никто не говорит о том что националистические движения были и на Донбассе.

Этот факт скрывается недобросовестными учёными для того чтобы исказить историю Украины и разделить восток и запад.

Официально ОУН, УПА действовали на Донбассе с 1940 по 1958 год, однако в подполье ОУН существовало уже с 30х годов. Членами этой организации были именно жители Донбасса. Когда на восток Украины начали приезжать активисты ОУН УПА с запада страны, то их встречали местные единомышленники.

Штабы ОУН были в семнадцати из тридцати пяти районов Донецкой области, в таких городах как Донецк, Макеевка, Славянск, Мариуполь, Горловка, Константиновка, Крамоторск, Марьинка и во многих других! В каждом таком городе было по несколько сот воинов УПА. В Донецке в 1941 году лидером ОУН был Орест Зибачинский. За свою деятельность его депортировали немцы. В 1942 году лидером донецкой ОУН становится Евгений Стахов. Патриоты Украины на Донбассе испытывали на себе репрессии как со стороны немцев, так и со стороны СССР. Агенты НКВД внедрялись в националистические структуры. Несмотря на это ОУНовцы добились хороших результатов.

ОУН держало 8 из 12 газет которые выходили на территории Донецкой области ("Український Донбас", "Хлебороб", "Українська земля" и т.д.). ОУНовцы контролировали 13 районных отделений образования, украинизировался театр. Также благодаря ОУН украинский язык стал государственным языком на Донбассе на официальном уровне.

Данные про деятельность УПА на Донбассе до сих пор хранятся в архивах СБУ Украины. Также добавлю что на центральной улице Донецка (ул.Артёма) при раскопках были найдены останки активистов ОУН которые были расстреляны НКВДистами. Их тела мумифицировались, хорошо сохранилась одежда и даже документы которые были при них. Из этих документов понятно что это именно ОУНовцы. А на рутченковом поле были обнаружены останки местных бойцов УПА.

Луганчане-переселенцы "создали" баночку Coca-Cola с надписью "Луганськ - це Україна".

В Киеве есть специальные автоматы, где можно задать любую надпись на баночке этого всемирно известного напитка. Их можно было найти в "Макдональдсе" и "Эпицентре". Луганчане - переселенцы не упустили возможность "создать" свою патриотическую баночку.

Свадьба в вышиванках.

На греческой свадьбе в Донецкой области все были в вышиванках

В летопись многострадальной Сартаны (Донецкая область) коротенькой, но оптимистичной строчкой войдет и это событие - свадьба в вышиванках.

Свадебный марш над Сартаной в эти сентябрьские праздничные дни прозвучал гимном Вере, Надежде, Любви и Миру. Молодая чета сартанских греков — Виктории и Владимира Зурнаджи сумела внести в праздничное настроение земляков особый патриотический акцент.

Совет да  любовь, молодые!

Вірш донецької школярки.

"Я - донеччанка!"- з гордістю промовлю.
Цураться Батьківщини - то є гріх.
І я прийму складну і тяжку долю.
Моя свідомість - це мій оберіг.

Народжена була я в Україні.
Де виросла, і де тепер живу.
І навіть в дерев'яній домовині
Я матінку свою не розлюблю.

Як зараз перший постріл пам'ятаю.
Той страх... І сльози всохли на очах.
І хоч тієї болі я не знаю,
Той звук завмер назавжди у серцях.

Війна. Таке незвичне і далеке слово...
Війна. Як грім. Як буря крижана.
Війна. Я помирати не готова!
Я ХОЧУ ЖИТИ! ЖИТИ ДО КІНЦЯ!

І вирости мені довелось швидко.
Ховати плач, стискати кулаки...
А всі мене ненавидять - так гидко,
Вважають, що донецькі - чужаки.

Але я не впаду до землі ликом,
Не буду чиїсь ноги цілувать.
Здобуду перемогу в битві з лихом,
Забуду назавжди слово "страждать".

Ми всі - і донеччанин, і львів'янин,
Киянин, запорожець, одесит -
У єдності здобудем нашу силу,
Покажем врешті-решт наш колорит!

Почнімо ж, любі друзі, з самих себе -
В свідомості і є перший урок.
Поки не зрозумієм головного,
Не вдасться нам зробити перший крок.

Єдині ми. Не розійдуться долі.
Ми - українці. Ми один народ!
Ми разом - сила. Порізно - неволя.
І тільки разом всіх здолаєм перешкод!

У Донецьку напали на учасників «Русского марша».

Цикл - ЦІКАВИЙ ФАКТ З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ

Спроби влаштувати в Донецьку якісь дивні акції, розраховані виключно на ЗМІ, як то "русский марш" й подібні дурниці, були ще до подій на київському Майдані. Але донеччани на це або взагалі не звертали уваги, або ставилися до тих провокацій вельми агресивно. Ось один з таких красомовних випадків.

На учасників «Русского марша», який відбувся 4 листопада 2013 в Донецьку, напали невідомі із вигуками «Слава Україні! Героям слава!».

Невідомі чоловіки вихопили прапори в учасників ходи, почалася сутичка. Міліція припинила бійку і затримала нападників. Це сталося напочатку маршу, біля будівлі ДонОДА. На запитання, до якої організації вони належать, донеччани заявили, що до жодної і що є «просто патріотами».

Учасники ходи, яких, за даними донецьких ЗМІ, зібралося близько ста, тинялися центром міста із недолугими гаслами: «Пока Русь едина, Русь непобедима», «Донецк – русский город», «Один за всех и все за одного», чим викликали зрозуміле обурення місцевих мешканців. Один з затриманих, що ніс банер, заявив, що він... сержант міліції.

Свою першу персональну виставку художник з Донецька Олександр Болотов презентував у Ковелі.

Сумерки в туманном городе

І знову в Ковельському культурно-просвітницькому центрі мистецький аншлаг, в одному з його виставкових залів розгорнулася перша персональна виставка художника з Донецька Олександра Болотова – «Відтінки сірого». Автор зі своєї чималої різноманітної колекції робіт відібрав близько 40 полотен,  які найбільше притаманні назві виставки, і представив їх на суд вибагливих пошановувачів живопису.

Розпочався вечір із поезії. Учасники літературно-мистецького товариства «Творчий світ» Інна Михайлова та Петро Андрійчук прочитали кілька власних творів, які надихнули прибулих на ліричні роздуми, а музика, котру виконувало тріо «Ассоль», створювало в залі неймовірну ауру таємничості та загадковості. З усім цим доречно поєднувалися, встановлені поряд, і елементи інсталяції: манекени чоловіка і жінки, які вечірньої дощової пори опинилися в сквері.

Ініціювала показ картин майстра пензля зі східної України відомий громадський діяч Наталія Дуброва. Ковельчани вже дещо знайомі з творами живопису Олександра Болотова, адже він цьогоріч брав активну участь в одній з міських благодійних виставок, котру теж підготувала Наталія Дуброва.

На жаль, автор картин не зміг бути присутнім на власному художньому вернісажі, тому кілька біографічних даних із життя і творчості Олександра Болотова  прибулі дізналися від ведучої. Зокрема, вона розповіла, що митець закінчив художнє училище в рідному Донецьку, нині працює в різних жанрах живопису, але найбільше полюбляє зображати пейзажі. В його представлених картинах гармонійно поєднуються дощ, туман чи сніг – все це - в сірих тонах і двоє закоханих – він і вона, які проходжуються просторими вуличками чи скверами Харкова, Львова, Донецька, Севастополя, Хмельницького, а може набережною Лондона чи Нью-Йорка.

Красные зонты города Ковеля

В окупованому Луганську провели сміливу виставку картин про історію України.

В окупованому Луганську поет і художник Григорій Половинко провів виставку своїх робіт про Запорізьке козацтво на Луганщині.

Виставка робіт луганського художника пройшла 9 серпня у приміщенні Луганського єпархіального управління УПЦ КП у Луганську.

На виставці під назвою "Ще золотіти нашій булаві" художник показав роботи на тему української козацької історії, побуту та християнської віри.

"Кожен з тематичних напрямків (козацький, побутовий та релігійний) представлено великою кількістю яскравих образів, харизматичних персонажів, дотепних ілюстрацій. Славне минуле козаків-запорожців змальоване соковитими, "живими" фарбами. Важлива деталь: митець торкається не просто козацького минулого - він змальовує спадщину запорожців на землях Донбасу", - йдеться в повідомленні.

Художник Александр Болотов.

Александр Болотов родился и вырос в городе Донецк, Украина. Закончил донецкое художественное училище. Занимается рисованием с юных лет. Считает это занятие своим призванием, работой и одновременно отдыхом. В настоящее время является свободным художником. Работает во всех жанрах. Но наиболее интересен Александру Борисовичу пейзаж. Художник говорит:
"Я получаю от творчества громадное удовольствие и рад дарить его людям".

Свои картины он пишет маслом, иногда акварелью. По большей части на полотнах — городские пейзажи, реже — природа. Художник называет стиль своих работ импрессионистским, добавляя черно-белому фону ярких вкраплений. Часто рисует с фотографий, которые делает сам и сперва разглядывает.


В этой статье, для общего знакомства с замечательным художником, предлагаем посмотреть картины, выполненные в разных стилях и взятых из разных серий. О некоторых из этих серий мы чуть позже напишем подробнее.

Львов, ночь. Аллея к театру

Замок Можерон. Фантазия

О том, как растёт и развивается волонтёрское движение в Славянске.

"Не время сейчас для выяснения отношений и взаимных обид. Время действовать объединенными усилиями против общего врага. Не сдавайте Донецк даже в мыслях. Только вместе мы реальная сила" - из письма, озвученного Еленой Кулешовой.

Японія може допомогти Донбасу в організації дистанційного навчання.

Голова Донецької ОДА Павло Жебрівський звернувся до уряду Японії з проханням допомогти в організації дистанційного навчання для школярів на окупованій території та в районах лінії зіткнення

Відповідну ініціативу він озвучив у ході зустрічі з Надзвичайним і Повноважний Послом Японії в Україні Сумі Сіґекі, який у складі міжнародної делегації відвідав Донецьку область.

Представники делегації зустрілися з керівництвом області, районних і міських адміністрацій, представниками громадських організацій та відвідали об'єкти, що відбудовуються в Донецькій області за фінансової підтримки уряду Японії.

За інформацією Донецької ОДА, зараз за підтримки японського уряду здійснюється великий проект із освітньої програми, що включає в себе ремонт 45 шкіл.

У рамках проекту здійснюються постачання шкільних меблів, канцелярських наборів, спортивного обладнання для загальних освітніх навчальних закладів Донецької області й усієї Луганської області. Загалом програмою охоплено 600 освітніх закладів регіону.

Дмитрий Балховитин. Поэзия в каждом кадре.

Украинский фотохудожник Дмитрий Балховитин известен своими пейзажами. Это и  есть основной жанр, в котором он работает. Дмитрий любит поэзию, что отражается и в его картинах, многие из которых очень мягки и лиричны по своему настроению, и в названиях, которые он им дает: «Шепот утренних трав», «Приближаясь к свету», «У самых облаков»…

– Расскажите, пожалуйста, как вы открыли для себя мир фотографии и как давно начали фотографировать?

– Впервые я соприкоснулся с фотографией еще в детстве, но мое увлечение было недолгим. Вернулся к ней уже в зрелом возрасте, а всерьез стал этим заниматься в 2008 году, когда приобрел зеркальную камеру Nikon.

Спортсмен із Донеччини став срібним призером світового чемпіонату з греко-римської боротьби.

У Лас-Вегасі з 7 по 9 вересня проходив чемпіонат світу з греко-римської боротьби. У складі збірної команди України бронзовим призером став представник Донецької області Олександр Чернецький, який виступав у ваговій категорії 130 кг. На шляху до нагороди наш спортсмен спочатку по черзі здолав суперників із Чілі та Китаю, проте потім поступився Різа Каяллпу з Туреччини, майбутньому чемпіону світу. У втішному раунді Чернецький чисто переміг борця Йосифа Чугошвілі, який виступає за Білорусь, а в сутичці за «бронзу» був сильнішим за опонента з Азербайджану Сабаха Шаріаті.

Зазначимо, що потрапивши до топ-5 чемпіонату світу, Олександр завоював для збірної України ліцензію на Олімпійські Ігри 2016 року в Ріо-де-Жанейро.

Донецьк сьогодні.

Донецьк, 08.09.2015

Личное общение разрушает стереотипы, основанные на априорных суждениях и домыслах.

Гостеприимный и патриотичный Донецк

Кажется, более сильного нациесозидательного фактора, чем футбол, в нашей стране сейчас действительно искать нечего. Пару дней назад я уже писал в своем блоге о горячей поддержке сборной Украины в донецкой фан-зоне, но там была, так сказать, специфическая аудитория — люди, собственно, для того и пришли, чтобы горячо поддержать Украину. Под этим углом зрения выпал случай пообщаться на тему Евро с рядовыми шахтерами, который не только не испортил, но и углубил сложившееся 11 июня впечатление, что красноречиво подтвердил: донецкий патриотизм — все-таки правило, а не исключение.

На шахту им. Засядько попал с тремя ребятами (Гулливер, Бен и Сильван) из французского телеканала France24, которые снимали сюжет о Донецке и пребывании в городе французской сборной. Сопровождать их съемочную группу меня попросил Гулливер, с которым я познакомился во время его предыдущего визита в Донецк в мае. Французов интересовало мнение рядовых горняков о Евро-2012. Интересовало и то (очевидно, под воздействием распространенных стереотипов о востоке Украины), за кого они болеют — за Украину или за Россию. По правде говоря, тоже не имел представления, к какой идентичности — украинской или советской — тяготеют горняки. Внутреннее чувство говорило, что увидим определенную смесь, но то, что в действительности увидели и услышали, превзошло все ожидания.

Донецький художник показав у Львові перформанс «Картковий будинок».

Донецький фонд «Ізоляція» у Львові в рамках «Фестивалю переселенців і львів'ян» презентував проект донецького художника Сергія Захарова «Картковий будинок».
Сергій Захаров став дуже відомим після того, як створивши арт-групу «Мурзілка», виставляв на вулицях окупованого Донецька карикатури на ватажків «ДНР», за що був викрадений бойовиками та провів у полоні тривалий час.

«Картковий будинок» вже був показаний у Празі, в Парижі та, звичайно, у прифронтових містах - Краматорську, Слов’янську та Маріуполі.

Під час перформансу відвідувачі спочатку мають змогу роздивитися величезні гральні карти з карикатурами на терористів– Олександра Захарченка, Ігоря Плотницького, «Моторолу», Гіркіна та інших. У основі будиночку – джокер. Це – зображення президента РФ Володимира Путіна.

Автор ногою вибиває картку Путіна і будиночок миттєво розвалюється.

Художник вважає, що сенс його роботи простий та однозначний: якщо Путін піде з Донбасу, то дуже швидко там розпадеться справжній картковий будинок.

Фонд «Ізоляція», який зараз працює у Києві, «у вигнанні», працював в Донецьку. У 2010 році завод з виробництва ізоляційних матеріалів був перетворений на платформу для культурних ініціатив. У 2014 році завод захопили бойвики. Частина творів мистецтва знищена, а територію терористи використовують як тюрму.

Гибель Василя Стуса.

В ночь с 3 на 4 сентября 1985 года в карцере «учреждения ВС-389/36» в селе Кучино Чусовского района Пермской области погиб поэт и правозащитник Василь Стус.

Я в то время находился в 20-й камере этого «учреждения», поэтому считаю своим гражданским и человеческим долгом свидетельствовать об обстоятельствах и причинах его гибели.

Прежде всего, что это за застенчивое название такое – «учреждение ВС-389/36»?

Советская власть вообще стыдилась некоторых терминов, потому, например, называла своих противников не политическими заключенными, а «врагами народа», «особо опасными государственными преступниками», «жалкими отщепенцами». В тюремном быту моего времени «гражданин осуждённый» должен был обращаться к надзирателю «гражданин контролёр».

История этого последнего заповедника ГУЛАГа короткая. С 1 марта 1980 по 8 декабря 1987 года через него прошло всего 56 узников. Обычно здесь содержалось одновременно до 30 человек. Это «учреждение» вскоре стало известно в мире как «лагерь смерти», так как 8 его узников погибли, в том числе члены Украинской Хельсинкской группы Олекса Тихий (27.01.1927 – 5.05.1984), Юрий Литвин (26.11.1934 – 5.09.1984), Валерий Марченко (16.09.1947 – 7.10.1984), Василий Стус (7.01.1938 – 4.09.1985). Собственно, только Стус погиб непосредственно в Кучино, а первые трое – в тюремных больницах.

Реконструкция зоны ВС-389/36

Сьогодні 30-ті роковини з дня смерті Василя Стуса.

"Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже" (Василь Стус)

30 років тому не стало Василя Стуса - донецького патріота України. Кремлівські чекісти убили його, але не зламали.
Стус - це символ боротьби Донбасу. Вічна Слава Герою!

4 вересня 1985 року помер видатний український поет Василь Стус.

Загибель Стуса відбулася на території ВС-389/36 у селищі Кучино нинішньої Пермської області Росії у ніч на 4 вересня 1985 року. Був похований також у Росії, проте у 1989 році Стуса перепоховали на Байковому кладовищі у Києві. Поет загинув під час другого ув’язнення. Вперше його засудили у 1972 році за «антирадянську діяльність», удруге – у 1980.

На другому процесі адвокатом Стуса призначили Віктора Медведчука, незважаючи на заяви Стуса про бажання відмовитися від його послуг.

З 1995 року на території колишньої колонії «Пермь-36», де загинув Стус, існував Музей політичних репресій у Радянському Союзі. Однак у 2014 році стало відомо, що влада Росії припинила фінансування закладу, а музей з березня того року закритий для відвідувачів.

Віктор Медведчук, призначений КДБ адвокатом Стуса, після розпаду СРСР був народним депутатом України, працював головою Адміністрації президента Леоніда Кучми. Нині він відповідає за звільнення українських військовополонених у «ДНР/ЛНР».

Козачий герб «орла» превыше.

Полотняные рукописи прошлых веков расшифровала в своей книге «Рушники з бабусиної скрині» хранительница музея поселка Благодатное Волновахского района донетчанка Надежда Дорогая. В этом музее хранятся более сотни работ искусных рукодельниц, некоторые из них датируются началом прошлого и серединой позапрошлого века. И его давно бы следовало переименовать в постоянную выставку рушников-полотенец, многие из которых бережно передавались из поколения в поколение.

- Вы только взгляните, - говорит хранительница уникального в своем роде собрания вышитых полотенец Надежда Дорогая, - на семейную реликвию Анны Сердюк из села Никольское. Собственно, это даже не вышивка, а целая повесть о временах существования Кальмиусской паланки войска Запорожского. Посвященный в таинство символов вышивки без труда прочтет о том, как создавалась паланка, какие трудности возникали при возведении крепости в устье главной реки Приазовья. Монограмма «X», «X» обозначает, что работа датируется восемнадцатым веком, вышита в семье хорунжего Харитона. Чуть выше монограммы герб Российской империи, а венчает композицию еще один герб - Кальмиусской паланки. Таким образом неизвестная мастерица как бы подчеркнула независимость запорожского козачества: дескать, официально мы являемся подданными Екатерины Второй, однако оставляем за собой право устраивать жизнь по собственному усмотрению.

10 цікавих фактів про Донеччину.

Першими поселенцями на цих землях були запорозькі козаки, які засновували свої «зимники» у стратегічно важливих пунктах. Зокрема, на території сучасного Донецька сходяться вододіли Кальміуса, що впадає в Азовське море, приток Самари та Сіверського Донця. Козаки, коли їм перекривали пряму дорогу з Чорного моря на Січ, піднімалися на веслах та «мотузках» Кальміусом, далі кілька кілометрів перетягували волоком свої легкі чайки — і зрештою потрапляли в Дніпро в районі нинішнього Дніпропетровська. Приблизно так само вони здійснювали подорож до південного кордону («кроми») Московського царства, що проходила по річці Тор — зараз про ті часи нагадує назва великого центру машинобудування Краматорська.

Донецький вугільний басейн (звідки, власне, й назва «Донбас») багатий не лише природним твердим паливом. Ще в доісторичні часи тут виплавляли золото, мідь, срібло. Донеччина має в своїх надрах унікальні поклади кам’яної солі, білої глини — каоліну, придатної для виробництва якісної порцеляни, а також ртутної руди кіноварі, цирконію, гранітів, крейди, вапняків. Ведеться пошук алмазів. У післявоєнні часи на засекречених копальнях тут видобували радіоактивні матеріали для перших радянських атомних бомб.

Курортне місто Святогірськ знамените своїм унікальним печерним монастирем, висіченим у білосніжній крейдяній скелі, що височить над Сіверським Донцем. За легендою, скит заснували монахи Києво-Печерської лаври, які чудом урятувалися під час навали Батия. З легкої руки письменника Антона Чехова Святогір’я носить неофіційну назву «Донецька Швейцарія».

Это 1 сентября 2011 года.

Таким был Донецк еще совсем недавно.

Никто не заставлял дончан носить желто-синие шарики, флаги, одевать вышиванки, фотографироваться на фоне многочисленных украинских флагов, украшавших город. Тогда это еще не было модой. И уж тем более это не могло происходить из-за угроз и запугиваний (как сейчас в случае с "днровскими" и российскими) либо по причине выгоды. Это было искренне.

Где же ты, сепаратизм? ау... Его не было и нет.

Українські народні перекази та легенди часів козацтва про Донеччину.

У багатьох з цих народних творів події відбуваються біля Савур-Могили, героїчної часточки української землі, за яку полягли у боротьбі з турками-татарами славні козаченьки. Тут, на далекому порубіжжі з татарсько-турецькими землями, знаходився козацький пост, завданням якого було вчасно попереджати населення України про напад ворогів.


ЯК ЗАПОРОЖЦІ ВЗЯЛИ АЗОВ

Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато військ. От козаки й схотіли взяти його. Отаман і каже: - Знаєте, братчики, що? Силою , може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а хитрощами візьмемо скоріше. Поробили козаки вози, поклали рушниці, понаряджалися самі чумаками, а отаман купцем - і махнули. Як стали вже під'їжджати до Азова, взяли тоді поховали у вози по сім, по десять або й більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда. В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вздовж вулиць. От найбагатший купець турський і виходить.

- Що, - каже , - братчики, продаєте в возах?
- Продаємо, - кажуть, - товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорні соболі.
- Ну, - каже, - підождіть до ранку. Я увесь товар закуплю сам.
- Добре, - кажуть.

Полягали турки спать. Як повилазили тоді куниці, лисиці і чорні соболі з возів, як метнуться по місту - так і пішло воно димом. Турки тоді кинулись гасити - коли тут і палять, і ріжуть. Вони тоді давай тікать! До сходу сонця орда убралася к бісовій матері в Туреччину, а козакам дісталося місто й усе добро.