Знаменитая строчка украинского поэта.

Сторонники "русского мира" любят цитировать фразу "Донбасс никто не ставил на колени и никому поставить не дано". Это выражение уже набило оскомину! Но вряд ли особи, верящие в "русский регион", знают, откуда взяты эти строки и о том кто их написал. А написал их донбасский поэт и большой патриот Украины Павел Григорьевич Беспощадный. Когда поэт писал про непобедимый Донбасс, то имел в виду именно украинский Донбасс, и уж точно не противопоставлял Донбасс Украине! Но сперва коротко о биографии поэта.

Павел Григорьевич Беспощадный родился 29 июня 1896 года в селе Всеславль Смоленской губернии (ныне Белорусь). Из-за тяжёлого уровня жизни его семья переехала жить на Донбасс, где его отец устроился работать на шахту. Павел пошёл по стопам отца и до службы в армии также трудился на шахте. После армии Павел Беспощадный занялся самообразованием, познакомился с творчеством таких поэтов украинского происхождения как Сосюра, Маяковский и т.д. Вместе с друзьями занимались сбором шахтёрского фольклора. Активно работал над Объединением донбасских литераторов "Забой". В 1932 году поселился в городе Горловка Донецкой области. В 1941 году, в связи с Второй мировой войной, был эвакуирован в Таджикистан (в армию не был зачислен по состоянию здоровья). После войны сразу возвращается в Украину - сперва в Краснодон, затем жил в Ворошиловграде (Луганск), а в 50х годах навсегда вернулся в Горловку, где и умер 25 мая 1968 года. Павел Беспощадный по праву считается именно горловским поэтом.

Во многих стихах Беспощадного упоминается Украина. И вот один из его стихов, который так и называется "Украине":

В перекличке сирен и рулад соловьиных
Ты растила меня, ты меня берегла,
Ты мне больше, чем мать, благодать — Украина,
Ты к источнику песен меня привела.

У горняцких копров, терриконов высоких
Зазвенел твой птенец, твой воспитанник — сын,
Ты учила слагать меня нежные строки
И железные гимны горячих годин!

Ты на бой повела закаленный Донбасс твой,
Чтоб разбил, разметал изувера-врага.
Ты светила в бою нам зарницею ясной...
И металась шрапнель, и зверела пурга.

Но котовцы крошили врагов эскадроны,
Таращанцы крушили Эйхгорна полки.
Били царских сатрапов и черных баронов
Закаленные в схватках бойцы-горняки.

Передышка. Шахтер едет в Киев столичный,
В Киев — сказочный город, к знакомым, к родным.
Рассказать о Донбассе, о жизни рудничной,
Посмотреть на Днепро, поздороваться с ним!

Просидеть до зари на Владимирской горке,
Проследить, как стремителен звезд перелет,
Иль к могиле Тараса лететь на моторке,—
Днепр весной и слепит, и кипит, и поет...

Сколько песен приветных нашепчет Славута!
Сколько в Каневе я передумаю дум!..
Как вы дороги мне, золотые минуты!
Как ты близок, Донбасса строительный шум!

Украина моя, край любимый, певучий!
Непокорен и горд твой народ-богатырь,
Никакие разбойные черные тучи
Не затмят эту высь, эту даль, эту ширь!

(Сентябрь 1941)

¤¤¤¤¤¤¤

А вот отрывки из других его стихов:

У Донецька своя місія, або НАС ЛЯКАТИ - ТІЛЬКИ ЧАС ГАЯТИ!

Донецьке антиколорадське підпілля знову вітає однодумців-патріотів! Про що б розповісти вам сьогодні? Ну хоча б ось про таке... В умовах інформаційного вакууму, коли місцеве телебачення транслює лише ворожі канали, оперуючи геть перекрученими й вивернутими "фактами" найкраще джерело інформації - живе спілкування. Із стократ перевіреними друзями, родичами сусідами. Зовсім, як колись за радянських часів, збираємося на кухні, аби поперемивати кістки тутешнім новоявленим "владарям". Уявляю, як їм важко гикається і як паленіють їхні фізіономії від "компліментів" вдячних громадян.

Ось і сьогодні вдалося зібрати кількох друзів на передвечірні (бо до пізнього вечора тепер у гостях не посидиш - комендантська година, хай їй грець!) посиденьки. І починається:

Исповедь разведчика.

Младший сержант Игорь Лукьянов (позывной "Маклауд") — человек-парадокс. Родился и вырос в Краматорске, не поддерживал Майдан, но, когда в его город вошли "сепаратисты", сразу ушел в партизаны.

Внешне 31-летний парень похож на спортсмена: жилистый, невысокий с не единожды сломанным носом. На самом деле, у него два высших образования — Донбасский институт техники и менеджмента и Харьковский авиационный институт им. Жуковского. Он юрист и программист.

Лукьянов не похож на разведчиков, которых показывают в кино, но благодаря этому и семилетней карьере профессионального военного, он им стал. В конце весны — начале лета прошлого года около месяца он провел в оккупированном группировкой Стрелкова-Гиркина Славянске.

Прикрываясь желанием защищать "русский мир" на Донбассе, завел знакомства с полевыми командирами боевиков — Рысью, Моторолой, Баем, и передал в штаб АТО информацию о численности группировки, времени ее отхода из города и т.д. Во время реабилитации после очередного ранения "Маклауд" рассказал ТСН.ua о своем шпионском прошлом и о том, что удивило его в тылу врага.

ВОЙНА. НАЧАЛО

Для меня все началось с мониторинга ситуации в Крыму. Думал, он не сдастся. Казалось, татары не позволят. Но вышло иначе. Татар оказалось не так много, и Крым ушел. После этого начал следить, как развивается история у нас. Понял, что ситуацию раскачают.

Последней каплей стал захват Славянского горотдела. После этого попытался защищать Краматорский горотдел. Выдвинулся к нему, думал, помогу ребятам, но его тоже сдали. Все, что можно было сделать, — забрать флаг, который до сих пор у меня дома хранится. Я его забрал показательно, отдам следующему начальнику горотдела.

Изначально Краматорск был на 70% проукраинским. Но из-за бездействия власти, этой поддержки хватило на два-три митинга, а потом все задавили. У меня друг пропал. Мы с ним возили нашим в аэропорт мешки, когда там были бои. У него сперва забрали машину, потом он попал в Краматорский горотдел, и после этого его не видели. На этом проукраинская поддержка закончилась.

Когда пришла "ДНР", как и все начал партизанить.

Національні костюми.

ДОНЕЧЧИНА. Кiнець ХIХ - початок ХХ ст.

Жiночий костюм. Сорочка "до гестки" з нашитою вздовж вирiзу горловини пiлкою. Вишивка червоно-чорного кольору. Прикрашена сорочка ще мережкою та вирiзуванням. "Кохта черкасинова", "пiд усики", розшита кольоровою тасьмою. Поли обшитi мереживом. Рясна спiдниця з яскравої фабричної тканини по подолу обшита плисом та пiдшита "щiточкою", щоб не протиралася на перегинi. Фартух-"попередниця", "запон" з фабричної тканини, оздоблений мережкою та пiдшитою по подолу "шляркою". Кашемiрова хустка надiта на "сiточку", що пов'язувалась на "гуглю" - туго скручене волосся. Високi шкiрнi черевики з червоними шнурками.

Чоловiчий костюм. Тунiкоподiбна сорочка з широким стоячим комiром i широкою манiжкою. Комiр, манiжка i низки рукавiв вишитi. Обов'язковим атрибутом чоловiчого костюма була коротка "жильотка" темного кольору. Штани з напiвсукна, вузькi, мiського крою. Чоботи - "бутилки" з твердими блискучими халявами. Головний убiр - картуз.

Упорядник В. В. Миронов
Художник А. Ю. Перепелиця

СЕРЦЕ ПОЛОНИВ ДОНБАС. Розбомблена бібліотека.

Зруйновані війною будівлі завжи щось втаємничують. Історію людей, історію речей, історію країни. Вони - як пам'ятники того часу, коли їх земля здригалась від вибухів. Коли їх вікна з криком розбивалися вщент, розлітаючись по світу тисячами холодних мертвих скалок. Такі будинки назавжди завмирають в часі, зберігаючи війну в собі.

Чи потрібні вони ще комусь? Чи хтось до них прийде? Чи хтось вдихне в їх байдужі розбомблені стіни життя?

Бібліотека на передовій. Поламані стелажі, розтрощені вікна, подерті книги, обвалені стіни. Все навколо понівечене. Ступаєш обережно між самотніх книг, що назавжди втратили надію опинитися в теплих людських руках, щоб випадково не наступити, не зробити боляче і так зболеним сторінкам. На одній стіні - величезна пуста полиця з вивіскою "СЕРЦЕ ПОЛОНИВ ДОНБАС", а внизу - розкидані по підлозі пошарпані книги про рідний край - про Донеччину. На їх обкладнках - жовто-блакитні кольори. І поруч - мертві пташки...

З перекинутих шухляд повилітали фотографії з довоєнного життя бібліотеки. Де всі - такі усміхнені, такі безтурботні, такі радісні...

Ця бібліотека в Пісках - одна із зруйнованих будівель Донбасу. А скільки їх усіх на лінії фронту? І яке майбутнє у цих храмів людської мудрості?

(с) Рута Пушкарчук, ДУК

Слезы города.

В Донецке сейчас идет дождь... Донецк плачет... Как любой настоящий мужчина он держался до последнего. Держался, когда к нему без стука пришли чужие люди с оружием, заставив жить по их правилам. Держался, когда его объявили персоной нон-грата, в государстве Украина, огородив линией смерти. Держался, когда напуганные безысходностью его горожане бежали. Бежали по-английски, не оборачиваясь, не успевая сказать ему что-то хорошее напоследок. Держался, когда его безоружного и подавленного начали бить из изнутри и снаружи, уродуя лицо, напрочь стирая его линии жизни - улицы, и заставляя его замолкать к 22.00.

Его некогда шумного балагура, который любил футбол и радовался, когда опьяненные победой любимой команды дончане разгуливали по нему до утра напевая речевки. Весной, он как настоящий мужчина, начинал дарить всем охапки роз и буйство красок. Он бросал к ногам своих горожан все - лучший стадион, аэропорт, соревнования и мероприятия мирового уровня. А в августе всегда с размахом праздновал свой День Рождения. Он жил полной грудью, поэтому долго не мог поверить, что это все происходит с ним.

Верил, что с теми, кто остался он все восстановит и вернет мирную жизнь. Но когда средь бела дня ему все чаще стали наносить мерзкие удары в спину - убивая его горожан, он понимая, что никак не может их защитить... Их, кто не предал, кто не отвернулся, кто остался до конца... когда ОНИ начали умирать каждый день - он сотрясаясь от очередных снарядов осыпающих его изнеможённое тело, тихо по-мужски заплакал...

Вероника Медведева, FB.
Февр., 2015.

История про две конфеты.

(с) Доки на Донбаcі буде хоч одна така Людина, як ця Бабуся, доти варто за нього боротися.

Вчера в Дебальцево случилась одна штука, которая взорвала мозг. Пока в автобусы на Славянск грузились беженцы, сотни других жителей под канонады взрывов получали гуманитарку.
Из этой толпы вышла бабулька лет 70. Одной рукой везла тачку с сумкой с продуктами и пакетом, другой рукой вела на поводке небольшую собачку. Совсем случайно с ней разговорились.

Оказалось, что она не уезжает, потому что у нее в Дебальцево дочь. Та в свою очередь наотрез отказывается покидать полуразбитый город. Живут в подвале. С ними там, как сказала сама бабушка, еще "беженцы" (беженцы в её понимании - это жители разбитого района 8 марта). Она вышла взять для них еды, потому что беженцы - её гости, а гостям не пристало таким заниматься.
Рассказала про родственников в России, которые их принимать не хотят. Про внука, который заканчивает 11 класс. О том, как им повезло, потому что есть небольшая печь-буржуйка. В это время всё ближе гремели взрывы. А бабушка стояла такая спокойная и доброжелательная.

А потом полезла в пакет и дала мне две конфеты. Сказала: тебе, доченька, на таком холоде надо сладкого съесть, полезно. Стыдно было брать, попробовала отказаться, но бабуля чуть не обиделась. Взяла.
А потом приехала скорая, к бабуле подбежал мужчина и сообщил, что у кого-то из её знакомых случился инфаркт. Бабушка начала просто рыдать и перед тем, как уходила, похлопала меня по руке, сжимавшей конфеты.

Второй день в кармане куртки просто трогала рукой эти конфеты. Как символ какого-то добра, которое не может уничтожить весь этот мрак.
Пусть это крайне сентиментально, но я вряд ли смогу съесть эти две конфеты. И каждый раз когда кто-то будет говорить о том, что "там осталась вата и упыри", я буду вспоминать эту бабушку. Тысяча зомби не стоят одного такого человека.


Катерина Зінов'єва, Facebook, 07.02.2015

Донецкая и Луганская области поддержали целостность Украины, - опрос.

Важные цифры, о которых нельзя забывать.

Вопреки расхожему среди руководства и жителей России мнению, Восток Украины хочет оставаться украинским

На опросе, названном организаторами "Народным референдумом" и проведенном 4 мая в Донецкой и Луганской областях, местные жители проголосовали за поддержку территориальной целостности Украины и за расширение полномочий местных общин, сообщает пресс-служба Демальянса в понедельник.

По данным Демальянса, жителям Донбасса было предложено высказать свое мнение по двум вопросам: 1) Поддерживаете ли Вы территориальную целостность Украины? и 2) Выступаете ли вы за расширение полномочий местных общин, которые выражаются в самостоятельной бюджетной и культурной политике региона?

Всего было напечатано по 100 тыс. бюллетеней для референдума в каждой области, использовали в Донецкой области 93 тыс. 878 штук, в Луганской – 89 тыс. 560 шт.

По результатам соцопроса, за целостность Украины проголосовали 72,8% (68 тыс. 343) жителей Донецкой области и 70,1% (72 тыс. 782) жителей Луганской области, против проголосовало 24,75% (23 тыс. 234) и 26,9% (24 тыс. 091) соответственно.

Донецьк не зламати!

Ось так виглядало наше українське місто у грудні 2014-го.

В Донецке отпраздновали день рождения Бандеры.

Вопреки стереотипам, которые навязывают остальным городам Украины, в Донецке никогда не было "бандерофобии". Многие здесь позитивно относятся к лидеру ОУН и тем более к самой ОУН, более того - на Донбассе в 40-х годах это движение было достаточно распространенным.

Например, вот так в Донецке отметили последний перед оккупацией день рождения Бандеры.

1 января 2014 года в ДОНЕЦКЕ ОТМЕТИЛИ 105-й день рождения лидера Организации украинских националистов (ОУН) СТЕПАНА БАНДЕРЫ.

Люди собрались около памятника Тарасу Шевченко. Активисты установили портрет Бандеры и большой черно-красный флаг. Выступающие на митинге представители националистических организаций и политических партий рассказывали участникам биографию Бандеры, делились своим отношением к этому человеку и высказывались о необходимости героизации Бандеры в современной Украине.

Акция началась в 18.00 и завершилась в 19.30. Мероприятие охраняли милиционеры. Нарушений общественного порядка во время акции зафиксировано не было.

Патріотична "Дев'ятка".

Доброго вечора, однодумці! Ох, і набридло ж нам тут у підпіллі сидіти! Тож вирушаємо знову на прогулянку Донецьком. І вас із собою запрошуємо!

ПАТРІОТИЧНА «ДЕВ’ЯТКА»

Звичайно ж, це не київська Бесарабка, не львівський Гранд-базар, не одеський Привоз і навіть не донецький Центральний, але… Має й цей невеличкий риночок якийсь свій незвичайний колорит, якусь неповторну за смаком родзинку, що її більше не здибаєш ніде…

Там, де звиваються кільцем рейки, закруглюючи-завершуючи маршрут трамваю № 9 і розпочинаючи його заново, й бере виток оце невеличке диво – відомий на всю донецьку Калинівку й навіть за її межами ринок, що з кількох прилавків біля трамвайної зупинки розрісся-розтікся аж на три суміжні вулиці, заставивши їх десятками яток, кіосків, магазинів, павільйонів… Тутешні покупці у відповідь на питання «Де сьогодні скуповуєшся?» спершу відповідали: «На кінцевій Дев’ятки», а згодом і просто: «На Дев’ятці»...
Таки є тут щось своє, особливе, неповторне. А надто у нинішній тривожний час, коли, здається, навіть саме повітря наелектризоване неспокійними передчуттями. Тут уже навіть пенсіонери й домогосподарки намагаються виглядати експертами. Ніде правди діти – люблять наші земляки балачки про політику – і до речі й не до речі. Навіть коли тямлять у ній із п’ятого на десяте. Ось ходімте-но зі мною – самі побачите й почуєте:

– Дідусю, почому ваша картопля?
У відповідь – хитро примружений погляд із-під сивих волохатих брів. І – ні сіло ні впало – несподівана репліка:

– А ти за введення НАТОвців в Україну чи проти?
– А вам не все одно?
– Нєа! Мушу ж я знати, чи хорошій людині я свій товар продаю, чи якомусь… – очима управо-вліво й тихіше: –… задрипанцеві колорадському!
– Ну, а якщо скажу, що я проти? Зовсім не продасте?
– Не продам!
– Та ви ж так усіх покупців розлякаєте!
– "Сепарів" розлякаю. А нормальні самі до мене бігтимуть. Перевірено!

Або – хрипло-п’яним голосом:
– Та будь же ти людиною, йолки-палки! Скинь ціну на третину! Ну, чисто по-людськи - як земляк земляку! А я з тобою геніальною ідеєю поділюся!
– Це якою? Спершу поділися – то, може, й скину…
– А ось якою! Патріотичною! Я так думаю, що нам, донеччанам, треба вітатися не «Слава Україні!», а «Слава шахтьорам!» Бо шахтарська праця – то наше все! Це я тобі як гірняк зі стажем говорю!
– Шось мені здається, «гірняче», шо ти не те шо в забої не бував, а й нічого важчого за чарку ніколи в руках не тримав. А скажи-но, шахтарю мій розшахтаристий, шо таке квершлаг?
– Ну-у… Це… Така х…
– Ясно! Дьоргай ізвідсіля, тріпачу! Слава Україні!

Або ще так:
– Сало! Купуємо сало! Свіженьке, солоненьке, пахуче! Із смачненькою шкірочкою!
– А не боїтеся, шо вас за шкірку візьмуть – за приховану бандерівську агітацію?
– Не боюся! У мене все передбачено! Он на ціннику ясно написано: «Жир свиной, засоленный по-русски». То – відмазка від чокнутих «новоросів». А нормальним людям і так ясно: сало – воно і є сало. Наше українське біле золото!

Або ще отак:
– Кришки! Купуємо консервні кришки!.. Тьху, чорт! Наче й не чує ніхто!.. Міняю кришки на долари! Можна на євро! Курс – один до одного!
– А на рублі можна?
– Шо-о? Пункт із прийому макулатури – отам-о! Ясно?..

Подивишся збоку на весь цей жвавий карнавал жартів і насмішок, і хочеться гукнути: «Люди добрі! Та чи ж ви не у Донецьку живете?! Та чи ж це не у вас під боком ізнову лунає стрілянина?! Чи це ж не у сусідньому Текстильнику сьогодні знову влетів снаряд у будинок?!»
І немовби чуєш їхню спільну відповідь: «Знаємо! Звикли вже! Та ми ще живі! А допоки живі – хочемо говорити, сперечатися, жартувати!»

З огляду на це віриш: наше місто переживе нинішнє лихоліття й невдовзі згадуватиме його, як страшний сон… А поки що мирних і лагідних снів бажає Донецьк усій Україні! Дочекаймося завтрашнього дня – із свіжими файними новинами!

Максим Зеленчук

Донецькі студенти створили рукавички для глухонімих.

Україна вперше перемогла в міжнародному конкурсі "Майкрософт Імейджин Кап". У фіналі в австралійському Сіднеї 10 липня кращою стала команда з Донецька. Четверо студентів із комп'ютерної академії "ШАГ" показали рукавички, що озвучують мову жестів.

Через блютуз телефон "перекладає" рухи у слова та фрази. Переможці отримали $25 тис. Гроші витратять на вдосконалення рукавичок.

Зустрічаємося з винахідниками в академії "ШАГ" у Донецьку.

— Другої вищої освіти мені академія не дає, але програма для програмістів тут на роки випереджає інші вузи, — пропускає у кабінет Валерій Ясаков, 25 років.

24-річний Антон Степанов з'являється за кілька хвилин. Дістає з рюкзака рукавички. Вони існують в єдиному екземплярі. Зроблені зі звичайних велосипедних. Дає потримати. Рукавички не важчі за шкіряні.

— Їх мозок — мікроконтролер, — Антон показує на прямокутник трохи більший за сірникову коробку. — Тут кожен міліметр напханий електронікою. Ми намагалися знайти спосіб переводити мову німих у звичайну. Спочатку думали зробити розпізнавач відеообразів, але зупинилися на рукавичках.

Як на окупованому Донбасі розповсюджують патріотичні листівки та графіті.

Окуповані території Сходу і далі доводять: Донбас – це Україна.

Якщо деякі українці з материкової частини країни вже зневірилися у тому, що східні області повернуться до мирного життя у складі України, самі жителі Сходу не втрачають упевненості: інакше бути й не може, адже Донбас – це Україна. Війна, що триває на Сході, давно визнана "гібридною", адже поєднує в собі не лише військові дії, а й інформаційну війну. Тому, аби перемогти ворога, підключаються не лише українські бійці, а й місцеві жителі, намагаючись підняти патріотичний дух населення та висловити всім свою істинну думку.

Еспресо.TV зібрало "наочні аргументи" на користь того, що мешканці окупованого Донбасу вважають його Україною.

Красноармейские милиционеры вернулись домой из "горячей точки".

14 марта в Красноармейске встречали правоохранителей, которые вернулись из зоны АТО. Милиционеры – добровольцы с честью выполнили свой долг и вернулись живыми и здоровыми.