Донбасская вышиванка.

А вы знали, что большинство жителей Донбасса - украинцы? Русские никогда не были здесь этническим большинством.

Автор фото пишет:

- Донбасские узоры. Село Сергеевка, Донецкой области, конец XIX века. Вышивала моя пра-пра...бабушка.

Лемки на Луганщині.

Є хибний стеріотип, мовляв на Донбасі мешкають самі лише етнічні "русскіє", тобто переселені росіяни (звідси міф про "проросійський регіон"). Це навмисна протиукраїнська пропаганда, яка не має жодного відношення до реальності.

Серія корисних статей ЕТНОСИ ДОНБАСУ розповість, хто насправді проживає на Донеччині та Луганщині.

Луганщина - унікальний багатонаціональний регіон. Етнічний склад його населення - результат тривалого історичного процесу. Кожне переміщення народів, що відбувалося через його територію, залишило мітки на етнічному ґрунті нашого краю. Більшість народів, етнографічних груп, серед яких білоруси, татари, євреї, поляки, лемки та інші, знайшли тут свою нову батьківщину.

Культура кожного народу серед інших культур, представлених на Луганщині, має право на збереження своєї унікальності й самобутності. Наша мета - зберегти цей народний дарунок минулого, вивчити, узагальнити й далі розвивати, щоб потім передати в спадщину нашим дітям.

Лемки Луганщини.

Ті, що виходять iз мороку історії

Про те, що існує на світі таке загадкове українське плем'я — лемки, мені відомо вже років п'ятнадцять, не більше. Що лемки не є гуцулами чи бойками, я теж знаю, хоч усі ці етнічні карпатські групи завжди мені, східнякові, здавалися настільки далекими — мало не народами зі стародавніх грецьких міфів. Тим більшим було здивування, коли менш як місяць тому довідався, що існують лемківські громади практично поруч, так би мовити, із моєю домівкою — у Лутугінському районі. Цей район охоплює Луганськ такою собі підковою — від південного сходу і до західних його меж. А село Переможне, де лемків живе найбільше в краї, — наступна зупинка після Луганського аеропорту. Тільки якось до останнього часу не було приводу туди з'їздити. От з'явився...

История Донетчины: греческий эпизод.

Стремясь сохранить память о предках, жители с. Каменки развивают местный музей, а некоторые — даже не перестраивают дома.

Одна из величайших ценностей Каменского музея - вышитая скатерть 1950 года. Именно она встречает гостей в холле

Казалось бы, Каменка (Новая Карань), небольшое село в Тельмановском районе Донецкой области, не может похвастаться ничем. Население составляет чуть более тысячи человек, история — менее 200 лет. Но это только на первый взгляд. Еще есть мультикультурная составляющая региона, а именно — греческая, и драматическая история борьбы с крестьянством, воссоздание своей религии после многих лет запрета и т.д.

История села начинается с того, что в 1865 году греки села Карань в Крыму были вынуждены мигрировать на восток (читайте материал о греках Приазовья «Осколок Эллады»). «Раньше здесь ничего не было — степь, на которой рос ковыль и паслись дикие лошади», — рассказывает Надежда Бондарь. Ее предки заселились сюда одними из первых. Ее отец — грек, а мать приехала в село из Черниговщины.

Осколок Эллады.

Селу Стыла на Донетчине нужны импульсы для того, чтобы греки, которые тут живут, чувствовали свою востребованность и важность не только в местном масштабе, но и во всеукраинском.

Стыльское обнажение

«Вы что?! Здесь живут только греки! Они гордятся этим и если что могут обидеться», — в селе Стыла Старобешевского районе Донецкой области живет больше 85% греков, потомков крымских греков, которые переселились сюда в конце ХVIII века. Некоторые из жителей еще помнят греческий язык, их дети изучают его в школе, но говорят здесь на русском.

Относительно того, почему крымские греки вынуждены были искать приют на Приазовье, историки выдвигают несколько версий. Некоторые отстаивают мнение добровольного переселения, другие же настаивают на политических причинах депортации греков. Но о том, что это было связанно с политикой Екатерины ІІ и ее целями завоевать Крым, не спорит практически никто. Крым должен был стать прибыльной и спокойной провинцией России. Фельдмаршал Румянцев предложил царице ослабить Крым экономически — вывести оттуда всех, кто мог на тот момент платить налоги государству. Под эту категорию попали торговцы — греки, грузины и армяне. Решение переселения было выгодно еще и в другом аспекте. На тот момент земли Приазовья были малозаселенными и почти не освоенными. Таким образом, решалось две проблемы: ослабление Крыма и заселение диких земель. Возле берега реки Мокрая Волноваха греки остановились в 1779 году. Реки здесь уже нет, а греческое поселение до сих пор существует.

Макеевский «Бандер»

Фактически этот условный район в Макеевке носит имя Степана Бандеры. Теперь память об истории его появления сохраняют немногие: старые умирают, молодые не интересуются. Экскурсию по этой местности нам устроил писатель Алексей Чупа, род которого тоже происходит из Западной Украины. Сам Алексей вырос и рос здесь — на «Бандере», здесь жили его бабушки и дедушки. Он живет со своей женой, работает на заводе, пишет книги и утверждает: «Если бы у меня были деньги, я бы строил этот район. В нем есть определенный шарм».

Изысканная немецкая архитектура

Ехать на Бандер из Донецка недалеко. В целом путешествие может занять 30—40 минут. Уже в Макеевке вы будете проезжать старые замазанные дома, выглядящие довольно потрепанными. Здесь же и ларечки, панельные дома 80-х — как будто «замороженные» временем.

Кримські греки Донеччини. Від Константинополя до Урзуфа.

Є хибний стеріотип, мовляв на Донбасі мешкають самі лише етнічні "русскіє", тобто переселені росіяни (звідси міф про "проросійський регіон"). Це навмисна протиукраїнська пропаганда, яка не має жодного відношення до реальності.

Серія корисних статей ЕТНОСИ ДОНБАСУ розповість, хто насправді проживає на Донеччині та Луганщині.

Останнім часом із сумнозвісних причин назви міст Донеччини стали звичними для вух українців у різних регіонах. Часто-густо з телевізорів лунали дещо дивні для українського загалу назви, як-от Сартана або Чермалик. Що ж це за «екзотика» така на Донбасі, який серед неосвідчених людей віддавна має імідж або винятково промислового, або люмпенізованого регіону, де жодного натяку на бодай якісь уламки традиційної культури?

Навіть коли сучасні дизайнери під впливом ідеї «України єдиної» створюють візуальні образи різних регіонів у вигляді орнаментів, то для Донеччини замість традиційних візерунків тулять шахтарську каску (мовляв, звідки ж на Донбасі традиційні орнаменти?). А даремно.

Донеччина має свою традицію, хай не надто відому, але самобутню, пов’язану з етносом, що живе на цих землях протягом уже не одного століття. І села з «екзотичними» назвами – це ті, що їх колись, 235 років тому, заснували кримські греки на території сучасної Донеччини, в тій її частині, що зветься Надазов’ям або Приазов’ям, – це південна частина Донецької області, що починається приблизно від сумнозвісної нині Волновахи і простягається далі аж до північних берегів Азовського моря. Саме тут, у Надазов’ї, компактно проживає найбільш чисельна, після українців, етнічна спільнота регіону – греки, яких називають надазовськими (приазовськими) або маріупольськими. Саме таким словосполученням – «надазовські греки» – правильно позначати цю спільноту, адже вона відмінна від інших груп греків, які мешкають деінде в Україні чи за її межами: понтійських, фракійських, малобуяликських, греків із самої Греції тощо.

Бойки Донеччини.

Є хибний стеріотип, мовляв на Донбасі мешкають самі лише етнічні "русскіє", тобто переселені росіяни (звідси міф про "проросійський регіон"). Це навмисна протиукраїнська пропаганда, яка не має жодного відношення до реальності.

Серія корисних статей ЕТНОСИ ДОНБАСУ розповість, хто насправді проживає на Донеччині та Луганщині.

БОЙКИ НА ДОНЕЧЧИНІ

Добре знаю, що гуцули, лемки, бойки та деякі інші українські етнічні групи живуть у гірських районах Західної України. Прикарпатців, верховинців доводилося зустрічати і в наших краях — чоловіки приїздили здебільшого працювати на будови, а жінки літньої пори заробляли на прополці буряків, соняшнику, кукурудзи.

Про те, що на території Олександрівського району, проживають бойки, переселені з Західної України у 1951 р., дізнався під час розмови з директоркою Слов'янського педагогічного ліцею, кандидатом педагогічних наук О.А. Бабенко.

За фахом Оксана Анатолівна вчителька української мови та літератури, а її хобі — фольклор, українознавство. Отож щороку, за планом роботи міської філії Донецького відділення Малої академії наук України, учні відправляються на польові дослідження. Їздять по селах, цікавляться народною творчістю, життям і побутом людей, навіть записують, що їдять, які ігри полюбляють. Виявляється, це все важливо для пізнання історії народу та країни.

Правда про "велике" переселення росіян на Донбас в 1933 - 1934 роках.

Чи вплинуло переселення росіян в Україну в 1933 - 34 роках на етнічну картину Донбасу та на нібито розвиток "сепаратизму" в цьому регіоні? Українські автори люблять писати про те, що сьогоднішні події на Донбасі це наслідки геноциду українців у тридцятих роках з подальшим переселенням туди росіян. Деякі особливо "обдаровані" автори доходять до того, наче під час геноциду на Донбасі майже повністю зникли українці. За такою логікою, на Київщині наприклад, українців взагалі немає сьогодні - рівень померлих від голодомору в цьому регіоні був вищим за Донбас. Час вже розставити крапки над "і" в питанні геноциду та його наслідках для Донбасу.

Важливо відзначити, що переселення росіян в 1933 - 34 роках поширювалося не тільки на Донбас, а і на майже всю територію України - взагалом на 91 район УРСР. А стосовно Донбасу, переселення відбувалося не лише з Росії та Білорусі, але і з Чернігівської, Київської, Вінницької та інших областей України. Частка переселенців з різних регіонів УРСР була значною. В листопаді - грудні 1933 року переселення на східну частину України відбувалося з-за меж УРСР, переважно з Іванівської області Росії та з Білорусі. Відбувся переїзд на Донбас 21341 колгоспних господарств. В січні - лютому 1934 року відбулося переселення ще 21127 господарств. З цих 21127 господарств, російських було лише 3178. Інші 18000 прибули з Чернігівської, Київської та Вінницької областей.

Фотовыставка "HAPPY TOGETHER" рассказывает о мариупольских этносах.

В субботу, 19 сентября в мариупольском дворце культуры "Молодёжный" прошло открытие фотовыставки "HAPPY TOGETHER".

Организаторы из Лиги политологов-международников "ДИПКОРПУС" объединили в данном проекте ярких представителей армянской, греческой, немецкой, еврейской общин, Украинского реестрового казачества, которые активно поддерживают свою этническую культуру, проживая в Мариуполе.

Лемки на оккупированной территории.

«Русский мир» впервые коснулся лемков в 1944 году. Их начали выселять из родных сел вглубь Украинской ССР сразу после освобождения Западной Украины и Восточной Польши от нацистов. Новейшая встреча в 2014 году на Луганщине сопровождалась залпами «Градов». Самая большая лемковская громада области находилась в двух километрах от луганского аэропорта, оборону которого украинские войска держали три месяца.

Лемковская свадьба в с. Переможное

Такая горькая ирония судьбы. Вначале лемков оторвали от корней, отправили в козацкие степи, а спустя десятилетия из этих степей их гонит российская агрессия.

Лемков на Луганщине «открыли» 10 лет назад. Эта заслуга принадлежит заместителю «помаранчевого» губернатора Алексея Данилова — львовянину Зиновию Гузару. Ему рассказали о поселениях лемков местные руховцы, и замгубернатора вначале не поверил, что такое может быть. Но поехал, встретился с людьми, послушал истории переселенцев, и сомнений не осталось.

Историк Дмитрий Билый: «Примерно 25% Донбасса — галичане по происхождению»

Є хибний стеріотип, мовляв на Донбасі мешкають самі лише етнічні "русскіє", тобто переселені росіяни (звідси міф про "проросійський регіон"). Це навмисна протиукраїнська пропаганда, яка не має жодного відношення до реальності.

Серія корисних статей ЕТНОСИ ДОНБАСУ розповість, хто насправді проживає на Донеччині та Луганщині.

Разговариваем с Дмитрием Билым — кубанским казаком, писателем, доктором исторических наук, доцентом кафедры украиноведения Донецкого юридического института. Он утверждает, что примерно четверть жителей Донбасса — галичане по происхождению.


— Так когда ты впервые задумался над идентичностью галичан Донбасса?

— В 1990 году, когда работал в приемной комиссии Донецкого государственного университета. Это был период национальной эйфории, и я спрашивал у абитуриентов, говорят ли они на украинском и как относятся к идее независимой Украины.

Интересно, что почти все выходцы из восточных областей отвечали, что украинским владеют и к независимости относятся благосклонно. А вот выходцы из Галичины отвечали, что вот во Львове националисты, там, мол, большой плакат висит «чемодан — вокзал — Россия», они против русских, русских не любят, поэтому нет, пусть будем все вместе. То есть они как-то абстрагировались от того, что уже висело в воздухе, и это меня удивляло.

— На Донбассе так много галичан?

— Да, очень много.