Авдіївку прикрасив мурал з портретом вчительки української мови.

"Ви можете зруйнувати наші будинки, але ми нікуди не підемо з нашої батьківщини": Авдіївку прикрасив мурал з портретом вчительки української.

Мета цієї роботи - привернути увагу світової громадськості до Авдіївки, де кожен день звучать вибухи мінометів.

На Майдане простились с известным волонтером с Донбасса Юрием Мосиным.

На Майдане Незалежности в Киеве в среду прошла церемония прощания с известным волонтером Юрием Мосиным (известный в соцсетях под ником Патриот Украины), который покончил жизнь самоубийством несколько дней назад.

Уроженец Донбасса, во время Революции Достоинства он работал в медицинской службе Майдана. Позже он регулярно ездил на фронт, помогая бойцам.

Владимир Жемчугов. Партизан, вернувшийся из плена.

17 сентября на мосту в городе Счастье Луганской области в присутствии наблюдателей ОБСЕ, представителей Международного комитета Красного Креста и журналистов состоялся обмен заложниками по формуле «два на четыре». Российские наемники отпустили двух украинских граждан — сотрудника миссии ООН на Донбассе Юрия Супруна и уроженца Красного Луча, бывшего шахтера Владимира Жемчугова. Официальный Киев передал четырех задержанных.

Долгие месяцы Елена боролась за освобождение мужа

Владимир Жемчугов — не военный. Он попал в плен после того, как подорвался на растяжке. Взрывом ему травмировало глаза и оторвало руки. Боевики обвиняли Владимира в диверсионной деятельности и не хотели менять, несмотря на тяжелое состояние здоровья. Все это время за его освобождение боролась жена. Обращалась во всевозможные инстанции, ходила на митинги и, несмотря на то, что обмен несколько раз срывался, ждала возвращения мужа. И дождалась.

Две школы. Два менталитета.

Интересный очерк от Rarewolf, написанный в сентябре 2014-го по следам обстрела одной из донецких школ, прекрасно иллюстрирующий разницу между Украиной и Россией и демонстрирующий, насколько чужд Донецку "русский" менталитет.

Попалась недавно фотка одной из российских школ. Для меня это не новость, конечно, я прекрасно знаю в каком состоянии большинство городов РФ. Но сейчас это воспринимается несколько иначе.

Итак, школа в мирном российском городе, вроде где-то на Камчатке. Действующая. (Камчатка, кстати, очень красивый регион, вернее мог бы быть красивым, там великолепная природа.)

А это школа в охваченном войной Донецке. В нее попал снаряд, спровоцировав пожар, другие снаряды упали рядом, ударив ее взрывной волной.

Подарок от неизвестного патриота.

Лина, Донецк:

Как мало человеку надо для счастья... А в оккупации? Лучший подарок на мой День рождения я получила сегодня от неизвестного патриота, который даже не знал, что меня так порадует )

Ну и конечно, поздравления от новых друзей по фб и по жизни. Сейчас у нас в обществе для многих "новый друг лучше старых двух"... Спасибо огромное всем моим друзьям, которые не дали мне свихнуться за годы мракобесия в нашем солнечном городке!

Итак, Донецк, дендрарий ботанического сада (еще недавно тут было полно орков с оружием), т.н. Молодежка:

Побратим Стуса Юрій Литвин.

Не хочу жити тихо й безтурботно,
Я хочу вчитись, мислить і творить!

За свої неповні 50 років поет Юрій Литвин п΄ять разів поставав перед совєцьким судом і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки.

Юрій Литвин народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім’ї сільських вчителів. Батько воював на фронті, згодом партизанив у загоні С. Ковпака, помер від ран 1944 року.

Мати Надія Антонівна Парубченко з сином перебралася в c. Барахти Васильківського району Київської області. Після закінчення семирічної школи за виховання хлопця взявся рідний дядько, який служив у Росії. Литвин пішов до гірничо-промислової школи в м. Шахти Ростовської обл., але через хворобу покинув її і повернувся до села. Згодом працював на Донбасі. Тривалий час був щирим комсомольцем, секретарем комсомольської організації. Юрій Литвин цікавився українською літературою і національною культурою, вивчав німецьку та філософію; міг по три доби читати поезії з пам’яті.

Прості мешканці Донбасу.

"Ми дуже вдячні, що українські бійці просто врятували нас з лапищ путинських найманців"

Основа всієї Путинської пропаганди і інформаційної політики є гасло, що народ Донбасу це не Україна. Що всі мешканці цього багатого мальовничого краю прагнуть разом зі всім своїм скарбом бути в Росії. І справа “руських витязів” силою автомата Калашникова допомогти успішному возз'єднанню. Та наразі вся ця маячня частково діє лише на підконтрольних терористам громадян. Люди Української території Донбасу прагнуть бути у складі України і ототожнюють себе лише з цією державою. І тут не потрібно бути політологом чи соціологом варто лише пройтись вулицями звільнених від "сепаратистів" Краматорська, Слов'янська чи інших містечок і сіл цього краю. Відразу відчувається, як переважна більшість громадян з повагою і вдячністю ставляться до українських солдат.

Ось цю зелену квіточку, яку ви бачите на знімку, мені подарувала маленька дівчинка Юля. Вона просто підійшла до мене і всунула в руки цей свій найбільший скарб. Потім батьки дитини пояснили мені, що їх дочка вже давно хотіла щось подарувати “дяді солдату” який захищає її життя від бандитів.

Місто героїв. Україна це Маріуполь.

Мариуполь - это иллюстрация того, что будет с каждым ныне оккупированным городом после его освобождения. В 2014 году в Донецке за Украину выходили десятки тысяч активных патриотов. Увы, без военной поддержки, на одном голом безоружном патриотизме город от агрессоров не защитить. Но после изгнания оккупантов Донецк снова сможет громко заявить о своей любви к Украине. Жаль, что в остальной Украине так мало знают о Донетчине и она ассоциируется у всех лишь с промышленностью. Но постепенно, благодаря нападению на нас, люди узнают историю, выдающихся личностей, культуру и науку этой пока малоизвестной украинской области.

Крам-на-Торі, або Як народжувався Краматорськ.

"Крома Торова", "крам на Торі", "крама Торська" або земля таємничого лебединського козака Краматора.

Перші поселення на території сучасного Краматорська з'явилися ще у 18 сторіччі. Саме в цей період земельні ділянки тут отримали представники полкової старшини козачих полків. Саме вони заснували селища Шабельківка та Ясна Гора.

Ці селища активно зростали і були об'єднані у волость з центром у селищі Белянське. У 1868 році в цих краях будувалася залізнична дорога, на якій з'явилася станція Краматорська, що була розташована на березі річки Казенний торець. Південна околиця Белянського у народі мала назву Краматоровка, там і росташовувалася станція. Згодом назва станції витіснила назву села Белянського.

Художница из Авдеевки рисует под обстрелами.

Так она отвлекается от войны в родном городе.

Работы Лилии Мищенко вы можете встретить в детских книгах и не только.

Также она представила свой эскиз для мемориала памяти погибших в Авдеевке. В данный момент её работа лидирует среди предложенных вариантов.

"Скорбящая мать" - именно так Лилия назвала свою работу.

Если её работа выиграет конкурс, останки снарядов от града для проекта возьмут из реальных, прилетевших со стороны оккупированной территории.