Донецк в уменьшенном масштабе.

Долі на перехрестях війни: Росія вбиває.

У окупованому Луганську

"Я залишив Луганськ 2 вересня 2014-го року. Досі пам'ятаю, як пройшовши «сєпарські» блокпости, махав рукою українським військовим, що радували мене синьо-жовтими прапорцями і номером на БТРах «ПТН-ПНХ», а потім стояв разом з незнайомою мені сім'єю - матір'ю і маленькою донькою - в містечку Щастя і дивився в бік свого міста, до якого мені вже не потрапити", - розповідає Валентин Торба у своєму блозі.

«Наші ж таки нас звільнять. Таки ж дотиснуть тих... «ополченців», - говорив українською мовою влітку 2014-го сусід моєї подруги в приватному секторі Луганська. Юнак приїхав в Луганськ з села Шульгінка Старобільського району на заробітки. Коли приїхав ще не було війни. Та і хто б тоді міг подумати, що той карнавал «орків», як багато хто називав пияків під ОДА з триколорами, зрештою стануть ознакою чорної хмари біди, що насувалась зі сходу, з російської сторони. Працював будівельником, знімав з братом невеличку хату - не квартиру, бо не міг звикнути до «вуликів», як він називав багатоповерхівки. Тут і городик, і сонечко зранку б'є у віконце, як і вдома - на такій близькій Слобожанщині.

Сучасні письменники. Три прізвища.

Тема Донеччини та Луганщини цікава і актуальна на сьогодні. Нажаль, література Донбасу, така неосяжна і багатогранна, є досі маловідомою і малодослідженою.

О. Неживий, В. Романько, В. Оліфіренко - науковці, які вивчали і продовжують вивчати літературу рідного краю. Перед нами літературознавчий огляд творів сучасних письменників Донбасу, а саме: Василя Голобородька, Станіслава Жуковського, Миколи Джміля.

Василь Голобородько

В. Голобородько - відомий поет, автор поетичних збірок “Летюче віконце”, “Зелен день”, “Калина об різдві” та ін.

Василь Голобородько - один із найбільших українських поетів - інтелектуалістів. Його „вслуховування-вживання” (О. Кузьменко) у внутрішню форму слова і особливе його, українського слова, “відчування-переживання” є незбагненною таїною.

Голодомор у Донбасі: як це було.

Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб. За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п’ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п’ять попередніх років. Найбільше українців загинуло у Київській (майже 15 % населення) та Харківській областях, Молдовській Автономній Республіці, що входила до складу УРСР, а також у Вінницькій, Чернігівській та Одеській областях. Найменше українців загинуло в Донецькій області.

Штучний голод забрав життя близько 7 млн. людей, приблизно половина померла від голоду на території Української РСР.

Авдіївку прикрасив мурал з портретом вчительки української мови.

"Ви можете зруйнувати наші будинки, але ми нікуди не підемо з нашої батьківщини": Авдіївку прикрасив мурал з портретом вчительки української.

Мета цієї роботи - привернути увагу світової громадськості до Авдіївки, де кожен день звучать вибухи мінометів.

На Майдане простились с известным волонтером с Донбасса Юрием Мосиным.

На Майдане Незалежности в Киеве в среду прошла церемония прощания с известным волонтером Юрием Мосиным (известный в соцсетях под ником Патриот Украины), который покончил жизнь самоубийством несколько дней назад.

Уроженец Донбасса, во время Революции Достоинства он работал в медицинской службе Майдана. Позже он регулярно ездил на фронт, помогая бойцам.

Владимир Жемчугов. Партизан, вернувшийся из плена.

17 сентября на мосту в городе Счастье Луганской области в присутствии наблюдателей ОБСЕ, представителей Международного комитета Красного Креста и журналистов состоялся обмен заложниками по формуле «два на четыре». Российские наемники отпустили двух украинских граждан — сотрудника миссии ООН на Донбассе Юрия Супруна и уроженца Красного Луча, бывшего шахтера Владимира Жемчугова. Официальный Киев передал четырех задержанных.

Долгие месяцы Елена боролась за освобождение мужа

Владимир Жемчугов — не военный. Он попал в плен после того, как подорвался на растяжке. Взрывом ему травмировало глаза и оторвало руки. Боевики обвиняли Владимира в диверсионной деятельности и не хотели менять, несмотря на тяжелое состояние здоровья. Все это время за его освобождение боролась жена. Обращалась во всевозможные инстанции, ходила на митинги и, несмотря на то, что обмен несколько раз срывался, ждала возвращения мужа. И дождалась.

Две школы. Два менталитета.

Интересный очерк от Rarewolf, написанный в сентябре 2014-го по следам обстрела одной из донецких школ, прекрасно иллюстрирующий разницу между Украиной и Россией и демонстрирующий, насколько чужд Донецку "русский" менталитет.

Попалась недавно фотка одной из российских школ. Для меня это не новость, конечно, я прекрасно знаю в каком состоянии большинство городов РФ. Но сейчас это воспринимается несколько иначе.

Итак, школа в мирном российском городе, вроде где-то на Камчатке. Действующая. (Камчатка, кстати, очень красивый регион, вернее мог бы быть красивым, там великолепная природа.)

А это школа в охваченном войной Донецке. В нее попал снаряд, спровоцировав пожар, другие снаряды упали рядом, ударив ее взрывной волной.

Подарок от неизвестного патриота.

Лина, Донецк:

Как мало человеку надо для счастья... А в оккупации? Лучший подарок на мой День рождения я получила сегодня от неизвестного патриота, который даже не знал, что меня так порадует )

Ну и конечно, поздравления от новых друзей по фб и по жизни. Сейчас у нас в обществе для многих "новый друг лучше старых двух"... Спасибо огромное всем моим друзьям, которые не дали мне свихнуться за годы мракобесия в нашем солнечном городке!

Итак, Донецк, дендрарий ботанического сада (еще недавно тут было полно орков с оружием), т.н. Молодежка:

Побратим Стуса Юрій Литвин.

Не хочу жити тихо й безтурботно,
Я хочу вчитись, мислить і творить!

За свої неповні 50 років поет Юрій Литвин п΄ять разів поставав перед совєцьким судом і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки.

Юрій Литвин народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім’ї сільських вчителів. Батько воював на фронті, згодом партизанив у загоні С. Ковпака, помер від ран 1944 року.

Мати Надія Антонівна Парубченко з сином перебралася в c. Барахти Васильківського району Київської області. Після закінчення семирічної школи за виховання хлопця взявся рідний дядько, який служив у Росії. Литвин пішов до гірничо-промислової школи в м. Шахти Ростовської обл., але через хворобу покинув її і повернувся до села. Згодом працював на Донбасі. Тривалий час був щирим комсомольцем, секретарем комсомольської організації. Юрій Литвин цікавився українською літературою і національною культурою, вивчав німецьку та філософію; міг по три доби читати поезії з пам’яті.