История про две конфеты.

(с) Доки на Донбаcі буде хоч одна така Людина, як ця Бабуся, доти варто за нього боротися.

Вчера в Дебальцево случилась одна штука, которая взорвала мозг. Пока в автобусы на Славянск грузились беженцы, сотни других жителей под канонады взрывов получали гуманитарку.
Из этой толпы вышла бабулька лет 70. Одной рукой везла тачку с сумкой с продуктами и пакетом, другой рукой вела на поводке небольшую собачку. Совсем случайно с ней разговорились.

Оказалось, что она не уезжает, потому что у нее в Дебальцево дочь. Та в свою очередь наотрез отказывается покидать полуразбитый город. Живут в подвале. С ними там, как сказала сама бабушка, еще "беженцы" (беженцы в её понимании - это жители разбитого района 8 марта). Она вышла взять для них еды, потому что беженцы - её гости, а гостям не пристало таким заниматься.
Рассказала про родственников в России, которые их принимать не хотят. Про внука, который заканчивает 11 класс. О том, как им повезло, потому что есть небольшая печь-буржуйка. В это время всё ближе гремели взрывы. А бабушка стояла такая спокойная и доброжелательная.

А потом полезла в пакет и дала мне две конфеты. Сказала: тебе, доченька, на таком холоде надо сладкого съесть, полезно. Стыдно было брать, попробовала отказаться, но бабуля чуть не обиделась. Взяла.
А потом приехала скорая, к бабуле подбежал мужчина и сообщил, что у кого-то из её знакомых случился инфаркт. Бабушка начала просто рыдать и перед тем, как уходила, похлопала меня по руке, сжимавшей конфеты.

Второй день в кармане куртки просто трогала рукой эти конфеты. Как символ какого-то добра, которое не может уничтожить весь этот мрак.
Пусть это крайне сентиментально, но я вряд ли смогу съесть эти две конфеты. И каждый раз когда кто-то будет говорить о том, что "там осталась вата и упыри", я буду вспоминать эту бабушку. Тысяча зомби не стоят одного такого человека.


Катерина Зінов'єва, Facebook, 07.02.2015

Донецкая и Луганская области поддержали целостность Украины, - опрос.

Важные цифры, о которых нельзя забывать.

Вопреки расхожему среди руководства и жителей России мнению, Восток Украины хочет оставаться украинским

На опросе, названном организаторами "Народным референдумом" и проведенном 4 мая в Донецкой и Луганской областях, местные жители проголосовали за поддержку территориальной целостности Украины и за расширение полномочий местных общин, сообщает пресс-служба Демальянса в понедельник.

По данным Демальянса, жителям Донбасса было предложено высказать свое мнение по двум вопросам: 1) Поддерживаете ли Вы территориальную целостность Украины? и 2) Выступаете ли вы за расширение полномочий местных общин, которые выражаются в самостоятельной бюджетной и культурной политике региона?

Всего было напечатано по 100 тыс. бюллетеней для референдума в каждой области, использовали в Донецкой области 93 тыс. 878 штук, в Луганской – 89 тыс. 560 шт.

По результатам соцопроса, за целостность Украины проголосовали 72,8% (68 тыс. 343) жителей Донецкой области и 70,1% (72 тыс. 782) жителей Луганской области, против проголосовало 24,75% (23 тыс. 234) и 26,9% (24 тыс. 091) соответственно.

Донецьк не зламати!

Ось так виглядало наше українське місто у грудні 2014-го.

В Донецке отпраздновали день рождения Бандеры.

Вопреки стереотипам, которые навязывают остальным городам Украины, в Донецке никогда не было "бандерофобии". Многие здесь позитивно относятся к лидеру ОУН и тем более к самой ОУН, более того - на Донбассе в 40-х годах это движение было достаточно распространенным.

Например, вот так в Донецке отметили последний перед оккупацией день рождения Бандеры.

1 января 2014 года в ДОНЕЦКЕ ОТМЕТИЛИ 105-й день рождения лидера Организации украинских националистов (ОУН) СТЕПАНА БАНДЕРЫ.

Люди собрались около памятника Тарасу Шевченко. Активисты установили портрет Бандеры и большой черно-красный флаг. Выступающие на митинге представители националистических организаций и политических партий рассказывали участникам биографию Бандеры, делились своим отношением к этому человеку и высказывались о необходимости героизации Бандеры в современной Украине.

Акция началась в 18.00 и завершилась в 19.30. Мероприятие охраняли милиционеры. Нарушений общественного порядка во время акции зафиксировано не было.

Патріотична "Дев'ятка".

Доброго вечора, однодумці! Ох, і набридло ж нам тут у підпіллі сидіти! Тож вирушаємо знову на прогулянку Донецьком. І вас із собою запрошуємо!

ПАТРІОТИЧНА «ДЕВ’ЯТКА»

Звичайно ж, це не київська Бесарабка, не львівський Гранд-базар, не одеський Привоз і навіть не донецький Центральний, але… Має й цей невеличкий риночок якийсь свій незвичайний колорит, якусь неповторну за смаком родзинку, що її більше не здибаєш ніде…

Там, де звиваються кільцем рейки, закруглюючи-завершуючи маршрут трамваю № 9 і розпочинаючи його заново, й бере виток оце невеличке диво – відомий на всю донецьку Калинівку й навіть за її межами ринок, що з кількох прилавків біля трамвайної зупинки розрісся-розтікся аж на три суміжні вулиці, заставивши їх десятками яток, кіосків, магазинів, павільйонів… Тутешні покупці у відповідь на питання «Де сьогодні скуповуєшся?» спершу відповідали: «На кінцевій Дев’ятки», а згодом і просто: «На Дев’ятці»...
Таки є тут щось своє, особливе, неповторне. А надто у нинішній тривожний час, коли, здається, навіть саме повітря наелектризоване неспокійними передчуттями. Тут уже навіть пенсіонери й домогосподарки намагаються виглядати експертами. Ніде правди діти – люблять наші земляки балачки про політику – і до речі й не до речі. Навіть коли тямлять у ній із п’ятого на десяте. Ось ходімте-но зі мною – самі побачите й почуєте:

– Дідусю, почому ваша картопля?
У відповідь – хитро примружений погляд із-під сивих волохатих брів. І – ні сіло ні впало – несподівана репліка:

– А ти за введення НАТОвців в Україну чи проти?
– А вам не все одно?
– Нєа! Мушу ж я знати, чи хорошій людині я свій товар продаю, чи якомусь… – очима управо-вліво й тихіше: –… задрипанцеві колорадському!
– Ну, а якщо скажу, що я проти? Зовсім не продасте?
– Не продам!
– Та ви ж так усіх покупців розлякаєте!
– "Сепарів" розлякаю. А нормальні самі до мене бігтимуть. Перевірено!

Або – хрипло-п’яним голосом:
– Та будь же ти людиною, йолки-палки! Скинь ціну на третину! Ну, чисто по-людськи - як земляк земляку! А я з тобою геніальною ідеєю поділюся!
– Це якою? Спершу поділися – то, може, й скину…
– А ось якою! Патріотичною! Я так думаю, що нам, донеччанам, треба вітатися не «Слава Україні!», а «Слава шахтьорам!» Бо шахтарська праця – то наше все! Це я тобі як гірняк зі стажем говорю!
– Шось мені здається, «гірняче», шо ти не те шо в забої не бував, а й нічого важчого за чарку ніколи в руках не тримав. А скажи-но, шахтарю мій розшахтаристий, шо таке квершлаг?
– Ну-у… Це… Така х…
– Ясно! Дьоргай ізвідсіля, тріпачу! Слава Україні!

Або ще так:
– Сало! Купуємо сало! Свіженьке, солоненьке, пахуче! Із смачненькою шкірочкою!
– А не боїтеся, шо вас за шкірку візьмуть – за приховану бандерівську агітацію?
– Не боюся! У мене все передбачено! Он на ціннику ясно написано: «Жир свиной, засоленный по-русски». То – відмазка від чокнутих «новоросів». А нормальним людям і так ясно: сало – воно і є сало. Наше українське біле золото!

Або ще отак:
– Кришки! Купуємо консервні кришки!.. Тьху, чорт! Наче й не чує ніхто!.. Міняю кришки на долари! Можна на євро! Курс – один до одного!
– А на рублі можна?
– Шо-о? Пункт із прийому макулатури – отам-о! Ясно?..

Подивишся збоку на весь цей жвавий карнавал жартів і насмішок, і хочеться гукнути: «Люди добрі! Та чи ж ви не у Донецьку живете?! Та чи ж це не у вас під боком ізнову лунає стрілянина?! Чи це ж не у сусідньому Текстильнику сьогодні знову влетів снаряд у будинок?!»
І немовби чуєш їхню спільну відповідь: «Знаємо! Звикли вже! Та ми ще живі! А допоки живі – хочемо говорити, сперечатися, жартувати!»

З огляду на це віриш: наше місто переживе нинішнє лихоліття й невдовзі згадуватиме його, як страшний сон… А поки що мирних і лагідних снів бажає Донецьк усій Україні! Дочекаймося завтрашнього дня – із свіжими файними новинами!

Максим Зеленчук

Донецькі студенти створили рукавички для глухонімих.

Україна вперше перемогла в міжнародному конкурсі "Майкрософт Імейджин Кап". У фіналі в австралійському Сіднеї 10 липня кращою стала команда з Донецька. Четверо студентів із комп'ютерної академії "ШАГ" показали рукавички, що озвучують мову жестів.

Через блютуз телефон "перекладає" рухи у слова та фрази. Переможці отримали $25 тис. Гроші витратять на вдосконалення рукавичок.

Зустрічаємося з винахідниками в академії "ШАГ" у Донецьку.

— Другої вищої освіти мені академія не дає, але програма для програмістів тут на роки випереджає інші вузи, — пропускає у кабінет Валерій Ясаков, 25 років.

24-річний Антон Степанов з'являється за кілька хвилин. Дістає з рюкзака рукавички. Вони існують в єдиному екземплярі. Зроблені зі звичайних велосипедних. Дає потримати. Рукавички не важчі за шкіряні.

— Їх мозок — мікроконтролер, — Антон показує на прямокутник трохи більший за сірникову коробку. — Тут кожен міліметр напханий електронікою. Ми намагалися знайти спосіб переводити мову німих у звичайну. Спочатку думали зробити розпізнавач відеообразів, але зупинилися на рукавичках.

Як на окупованому Донбасі розповсюджують патріотичні листівки та графіті.

Окуповані території Сходу і далі доводять: Донбас – це Україна.

Якщо деякі українці з материкової частини країни вже зневірилися у тому, що східні області повернуться до мирного життя у складі України, самі жителі Сходу не втрачають упевненості: інакше бути й не може, адже Донбас – це Україна. Війна, що триває на Сході, давно визнана "гібридною", адже поєднує в собі не лише військові дії, а й інформаційну війну. Тому, аби перемогти ворога, підключаються не лише українські бійці, а й місцеві жителі, намагаючись підняти патріотичний дух населення та висловити всім свою істинну думку.

Еспресо.TV зібрало "наочні аргументи" на користь того, що мешканці окупованого Донбасу вважають його Україною.

Красноармейские милиционеры вернулись домой из "горячей точки".

14 марта в Красноармейске встречали правоохранителей, которые вернулись из зоны АТО. Милиционеры – добровольцы с честью выполнили свой долг и вернулись живыми и здоровыми.

Семья из оккупированного боевиками "днр" города приехала в Мариуполь, чтобы подарить бойцам пряники на день св. Николая.

"История о самом трогательном подарке на день святого Николая. Семья из оккупированной российскими террористами Макеевки напекла коробку пряников, разукрасили их желто-голубой глазурью и привезли в Мариуполь. Сын попросил передать пряники защитникам города и написал бойцам письмо.

Мы отвезли подарок в штаб АТО и передали лично Дмитрию Горбунову, спикеру АТО по сектору М. А журналист "Киев Пост" Ян Бэйтсон сфотографировал это и запостил в твиттер, и его сразу ретвитнул посол США.

Спасибо вам, семья смелых патриотов. С праздником, друзья!"

Как дончане украинским флагом ментов испугали.

Жители Донецка устраивали огромное количество флешмобов в поддержку соборности Украины. Это история об одной из таких акций.

11 апреля 2014 в Донецке прошла акция, оставшаяся почти незаметной на фоне происходящих событий - приезда Арсения Яценюка, визита Царёва и трагедии на шахте Скочинского.

После уже ставшего традиционным ежедневного молебна "За мир в Украине", который прошёл в 18.00 на площади Конституции, дончане решили провести спонтанный флешмоб: обе стороны моста через Кальмиус окрасились в цвета национального флага.

Что особенно подчёркивали энтузиасты, которые развернули 200-метровый флаг, - они не являются сторонниками какой-либо партии, организации, общественного движения. Скооперировавшись через социальные сети, они пришли на мост с единственной целью - заявить о своей гражданской позиции и показать, что "наша страна - это Украина!".