Ось так виглядало наше українське місто у грудні 2014-го.
2015-03-26
2015-03-21
В Донецке отпраздновали день рождения Бандеры.
Вопреки стереотипам, которые навязывают остальным городам Украины, в
Донецке никогда не было "бандерофобии". Многие здесь позитивно относятся
к лидеру ОУН и тем более к самой ОУН, более того - на Донбассе в 40-х
годах это движение было достаточно распространенным.
Например, вот так в Донецке отметили последний перед оккупацией день рождения Бандеры.
Люди собрались около памятника Тарасу Шевченко. Активисты установили портрет Бандеры и большой черно-красный флаг. Выступающие на митинге представители националистических организаций и политических партий рассказывали участникам биографию Бандеры, делились своим отношением к этому человеку и высказывались о необходимости героизации Бандеры в современной Украине.
Акция началась в 18.00 и завершилась в 19.30. Мероприятие охраняли милиционеры. Нарушений общественного порядка во время акции зафиксировано не было.
Например, вот так в Донецке отметили последний перед оккупацией день рождения Бандеры.
1 января 2014 года в ДОНЕЦКЕ ОТМЕТИЛИ 105-й день рождения лидера Организации украинских националистов (ОУН) СТЕПАНА БАНДЕРЫ.
Люди собрались около памятника Тарасу Шевченко. Активисты установили портрет Бандеры и большой черно-красный флаг. Выступающие на митинге представители националистических организаций и политических партий рассказывали участникам биографию Бандеры, делились своим отношением к этому человеку и высказывались о необходимости героизации Бандеры в современной Украине.
Акция началась в 18.00 и завершилась в 19.30. Мероприятие охраняли милиционеры. Нарушений общественного порядка во время акции зафиксировано не было.
2015-03-20
Патріотична "Дев'ятка".
Доброго вечора, однодумці! Ох, і набридло ж нам тут у підпіллі сидіти! Тож вирушаємо знову на прогулянку Донецьком. І вас із собою запрошуємо!
ПАТРІОТИЧНА «ДЕВ’ЯТКА»
Звичайно ж, це не київська Бесарабка, не львівський Гранд-базар, не одеський Привоз і навіть не донецький Центральний, але… Має й цей невеличкий риночок якийсь свій незвичайний колорит, якусь неповторну за смаком родзинку, що її більше не здибаєш ніде…
Там, де звиваються кільцем рейки, закруглюючи-завершуючи маршрут трамваю № 9 і розпочинаючи його заново, й бере виток оце невеличке диво – відомий на всю донецьку Калинівку й навіть за її межами ринок, що з кількох прилавків біля трамвайної зупинки розрісся-розтікся аж на три суміжні вулиці, заставивши їх десятками яток, кіосків, магазинів, павільйонів… Тутешні покупці у відповідь на питання «Де сьогодні скуповуєшся?» спершу відповідали: «На кінцевій Дев’ятки», а згодом і просто: «На Дев’ятці»...
Таки є тут щось своє, особливе, неповторне. А надто у нинішній тривожний час, коли, здається, навіть саме повітря наелектризоване неспокійними передчуттями. Тут уже навіть пенсіонери й домогосподарки намагаються виглядати експертами. Ніде правди діти – люблять наші земляки балачки про політику – і до речі й не до речі. Навіть коли тямлять у ній із п’ятого на десяте. Ось ходімте-но зі мною – самі побачите й почуєте:
– Дідусю, почому ваша картопля?
У відповідь – хитро примружений погляд із-під сивих волохатих брів. І – ні сіло ні впало – несподівана репліка:
– А ти за введення НАТОвців в Україну чи проти?
– А вам не все одно?
– Нєа! Мушу ж я знати, чи хорошій людині я свій товар продаю, чи якомусь… – очима управо-вліво й тихіше: –… задрипанцеві колорадському!
– Ну, а якщо скажу, що я проти? Зовсім не продасте?
– Не продам!
– Та ви ж так усіх покупців розлякаєте!
– "Сепарів" розлякаю. А нормальні самі до мене бігтимуть. Перевірено!
Або – хрипло-п’яним голосом:
– Та будь же ти людиною, йолки-палки! Скинь ціну на третину! Ну, чисто по-людськи - як земляк земляку! А я з тобою геніальною ідеєю поділюся!
– Це якою? Спершу поділися – то, може, й скину…
– А ось якою! Патріотичною! Я так думаю, що нам, донеччанам, треба вітатися не «Слава Україні!», а «Слава шахтьорам!» Бо шахтарська праця – то наше все! Це я тобі як гірняк зі стажем говорю!
– Шось мені здається, «гірняче», шо ти не те шо в забої не бував, а й нічого важчого за чарку ніколи в руках не тримав. А скажи-но, шахтарю мій розшахтаристий, шо таке квершлаг?
– Ну-у… Це… Така х…
– Ясно! Дьоргай ізвідсіля, тріпачу! Слава Україні!
Або ще так:
– Сало! Купуємо сало! Свіженьке, солоненьке, пахуче! Із смачненькою шкірочкою!
– А не боїтеся, шо вас за шкірку візьмуть – за приховану бандерівську агітацію?
– Не боюся! У мене все передбачено! Он на ціннику ясно написано: «Жир свиной, засоленный по-русски». То – відмазка від чокнутих «новоросів». А нормальним людям і так ясно: сало – воно і є сало. Наше українське біле золото!
Або ще отак:
– Кришки! Купуємо консервні кришки!.. Тьху, чорт! Наче й не чує ніхто!.. Міняю кришки на долари! Можна на євро! Курс – один до одного!
– А на рублі можна?
– Шо-о? Пункт із прийому макулатури – отам-о! Ясно?..
Подивишся збоку на весь цей жвавий карнавал жартів і насмішок, і хочеться гукнути: «Люди добрі! Та чи ж ви не у Донецьку живете?! Та чи ж це не у вас під боком ізнову лунає стрілянина?! Чи це ж не у сусідньому Текстильнику сьогодні знову влетів снаряд у будинок?!»
І немовби чуєш їхню спільну відповідь: «Знаємо! Звикли вже! Та ми ще живі! А допоки живі – хочемо говорити, сперечатися, жартувати!»
З огляду на це віриш: наше місто переживе нинішнє лихоліття й невдовзі згадуватиме його, як страшний сон… А поки що мирних і лагідних снів бажає Донецьк усій Україні! Дочекаймося завтрашнього дня – із свіжими файними новинами!
Максим Зеленчук
ПАТРІОТИЧНА «ДЕВ’ЯТКА»
Звичайно ж, це не київська Бесарабка, не львівський Гранд-базар, не одеський Привоз і навіть не донецький Центральний, але… Має й цей невеличкий риночок якийсь свій незвичайний колорит, якусь неповторну за смаком родзинку, що її більше не здибаєш ніде…
Там, де звиваються кільцем рейки, закруглюючи-завершуючи маршрут трамваю № 9 і розпочинаючи його заново, й бере виток оце невеличке диво – відомий на всю донецьку Калинівку й навіть за її межами ринок, що з кількох прилавків біля трамвайної зупинки розрісся-розтікся аж на три суміжні вулиці, заставивши їх десятками яток, кіосків, магазинів, павільйонів… Тутешні покупці у відповідь на питання «Де сьогодні скуповуєшся?» спершу відповідали: «На кінцевій Дев’ятки», а згодом і просто: «На Дев’ятці»...
Таки є тут щось своє, особливе, неповторне. А надто у нинішній тривожний час, коли, здається, навіть саме повітря наелектризоване неспокійними передчуттями. Тут уже навіть пенсіонери й домогосподарки намагаються виглядати експертами. Ніде правди діти – люблять наші земляки балачки про політику – і до речі й не до речі. Навіть коли тямлять у ній із п’ятого на десяте. Ось ходімте-но зі мною – самі побачите й почуєте:
– Дідусю, почому ваша картопля?
У відповідь – хитро примружений погляд із-під сивих волохатих брів. І – ні сіло ні впало – несподівана репліка:
– А ти за введення НАТОвців в Україну чи проти?
– А вам не все одно?
– Нєа! Мушу ж я знати, чи хорошій людині я свій товар продаю, чи якомусь… – очима управо-вліво й тихіше: –… задрипанцеві колорадському!
– Ну, а якщо скажу, що я проти? Зовсім не продасте?
– Не продам!
– Та ви ж так усіх покупців розлякаєте!
– "Сепарів" розлякаю. А нормальні самі до мене бігтимуть. Перевірено!
Або – хрипло-п’яним голосом:
– Та будь же ти людиною, йолки-палки! Скинь ціну на третину! Ну, чисто по-людськи - як земляк земляку! А я з тобою геніальною ідеєю поділюся!
– Це якою? Спершу поділися – то, може, й скину…
– А ось якою! Патріотичною! Я так думаю, що нам, донеччанам, треба вітатися не «Слава Україні!», а «Слава шахтьорам!» Бо шахтарська праця – то наше все! Це я тобі як гірняк зі стажем говорю!
– Шось мені здається, «гірняче», шо ти не те шо в забої не бував, а й нічого важчого за чарку ніколи в руках не тримав. А скажи-но, шахтарю мій розшахтаристий, шо таке квершлаг?
– Ну-у… Це… Така х…
– Ясно! Дьоргай ізвідсіля, тріпачу! Слава Україні!
Або ще так:
– Сало! Купуємо сало! Свіженьке, солоненьке, пахуче! Із смачненькою шкірочкою!
– А не боїтеся, шо вас за шкірку візьмуть – за приховану бандерівську агітацію?
– Не боюся! У мене все передбачено! Он на ціннику ясно написано: «Жир свиной, засоленный по-русски». То – відмазка від чокнутих «новоросів». А нормальним людям і так ясно: сало – воно і є сало. Наше українське біле золото!
Або ще отак:
– Кришки! Купуємо консервні кришки!.. Тьху, чорт! Наче й не чує ніхто!.. Міняю кришки на долари! Можна на євро! Курс – один до одного!
– А на рублі можна?
– Шо-о? Пункт із прийому макулатури – отам-о! Ясно?..
Подивишся збоку на весь цей жвавий карнавал жартів і насмішок, і хочеться гукнути: «Люди добрі! Та чи ж ви не у Донецьку живете?! Та чи ж це не у вас під боком ізнову лунає стрілянина?! Чи це ж не у сусідньому Текстильнику сьогодні знову влетів снаряд у будинок?!»
І немовби чуєш їхню спільну відповідь: «Знаємо! Звикли вже! Та ми ще живі! А допоки живі – хочемо говорити, сперечатися, жартувати!»
З огляду на це віриш: наше місто переживе нинішнє лихоліття й невдовзі згадуватиме його, як страшний сон… А поки що мирних і лагідних снів бажає Донецьк усій Україні! Дочекаймося завтрашнього дня – із свіжими файними новинами!
Максим Зеленчук
2015-03-18
Донецькі студенти створили рукавички для глухонімих.
Україна вперше перемогла в міжнародному конкурсі "Майкрософт Імейджин Кап". У фіналі в австралійському Сіднеї 10 липня кращою стала команда з Донецька. Четверо студентів із комп'ютерної академії "ШАГ" показали рукавички, що озвучують мову жестів.
Через блютуз телефон "перекладає" рухи у слова та фрази. Переможці отримали $25 тис. Гроші витратять на вдосконалення рукавичок.
Зустрічаємося з винахідниками в академії "ШАГ" у Донецьку.
— Другої вищої освіти мені академія не дає, але програма для програмістів тут на роки випереджає інші вузи, — пропускає у кабінет Валерій Ясаков, 25 років.
24-річний Антон Степанов з'являється за кілька хвилин. Дістає з рюкзака рукавички. Вони існують в єдиному екземплярі. Зроблені зі звичайних велосипедних. Дає потримати. Рукавички не важчі за шкіряні.
— Їх мозок — мікроконтролер, — Антон показує на прямокутник трохи більший за сірникову коробку. — Тут кожен міліметр напханий електронікою. Ми намагалися знайти спосіб переводити мову німих у звичайну. Спочатку думали зробити розпізнавач відеообразів, але зупинилися на рукавичках.
Через блютуз телефон "перекладає" рухи у слова та фрази. Переможці отримали $25 тис. Гроші витратять на вдосконалення рукавичок.
Зустрічаємося з винахідниками в академії "ШАГ" у Донецьку.
— Другої вищої освіти мені академія не дає, але програма для програмістів тут на роки випереджає інші вузи, — пропускає у кабінет Валерій Ясаков, 25 років.
24-річний Антон Степанов з'являється за кілька хвилин. Дістає з рюкзака рукавички. Вони існують в єдиному екземплярі. Зроблені зі звичайних велосипедних. Дає потримати. Рукавички не важчі за шкіряні.
— Їх мозок — мікроконтролер, — Антон показує на прямокутник трохи більший за сірникову коробку. — Тут кожен міліметр напханий електронікою. Ми намагалися знайти спосіб переводити мову німих у звичайну. Спочатку думали зробити розпізнавач відеообразів, але зупинилися на рукавичках.
2015-03-16
Як на окупованому Донбасі розповсюджують патріотичні листівки та графіті.
Окуповані території Сходу і далі доводять: Донбас – це Україна.Якщо деякі українці з материкової частини країни вже зневірилися у тому, що східні області повернуться до мирного життя у складі України, самі жителі Сходу не втрачають упевненості: інакше бути й не може, адже Донбас – це Україна. Війна, що триває на Сході, давно визнана "гібридною", адже поєднує в собі не лише військові дії, а й інформаційну війну. Тому, аби перемогти ворога, підключаються не лише українські бійці, а й місцеві жителі, намагаючись підняти патріотичний дух населення та висловити всім свою істинну думку.
Еспресо.TV зібрало "наочні аргументи" на користь того, що мешканці окупованого Донбасу вважають його Україною.
Красноармейские милиционеры вернулись домой из "горячей точки".
14 марта в Красноармейске встречали правоохранителей, которые вернулись из зоны АТО. Милиционеры – добровольцы с честью выполнили свой долг и вернулись живыми и здоровыми.
2014-12-20
Семья из оккупированного боевиками "днр" города приехала в Мариуполь, чтобы подарить бойцам пряники на день св. Николая.
"История о самом трогательном подарке на день святого Николая. Семья из оккупированной российскими террористами Макеевки напекла коробку пряников, разукрасили их желто-голубой глазурью и привезли в Мариуполь. Сын попросил передать пряники защитникам города и написал бойцам письмо.
Мы отвезли подарок в штаб АТО и передали лично Дмитрию Горбунову, спикеру АТО по сектору М. А журналист "Киев Пост" Ян Бэйтсон сфотографировал это и запостил в твиттер, и его сразу ретвитнул посол США.
Спасибо вам, семья смелых патриотов. С праздником, друзья!"
Мы отвезли подарок в штаб АТО и передали лично Дмитрию Горбунову, спикеру АТО по сектору М. А журналист "Киев Пост" Ян Бэйтсон сфотографировал это и запостил в твиттер, и его сразу ретвитнул посол США.
Спасибо вам, семья смелых патриотов. С праздником, друзья!"
2014-12-11
Как дончане украинским флагом ментов испугали.
Жители Донецка устраивали огромное количество флешмобов в поддержку соборности Украины. Это история об одной из таких акций.11 апреля 2014 в Донецке прошла акция, оставшаяся почти незаметной на фоне происходящих событий - приезда Арсения Яценюка, визита Царёва и трагедии на шахте Скочинского.
После уже ставшего традиционным ежедневного молебна "За мир в Украине", который прошёл в 18.00 на площади Конституции, дончане решили провести спонтанный флешмоб: обе стороны моста через Кальмиус окрасились в цвета национального флага.
Что особенно подчёркивали энтузиасты, которые развернули 200-метровый флаг, - они не являются сторонниками какой-либо партии, организации, общественного движения. Скооперировавшись через социальные сети, они пришли на мост с единственной целью - заявить о своей гражданской позиции и показать, что "наша страна - это Украина!".
2014-11-28
Дизайнер Краснопольский: Надо воевать, а не играть с врагом в "договорняки"
В середине апреля на стадионе "Донбасс Арена" проходили Дни моды Донецка-2014, где Леонид Краснопольский представлял собственную коллекцию мужской одежды. К этому времени российские наемники, вооружившись битами, уже стояли на баррикадах вокруг захваченного ими здания Донецкой обладминистрации, но город еще жил привычной жизнью и даже интересовался модой.Спустя месяц дизайнер Краснопольский занимался уже другим делом – собирал средства на поддержку бойцов украинской армии и изобретал конспиративные способы доставки ценного груза, который приходилось везти через блокпосты сепаратистов. А вместо элегантных мужских костюмов стал шить военную форму.
2014-08-31
Самый грустный день рождения.
Сегодня (31.08) в Донецке был День города. Официально 145 лет нашему молодому, но уже столько повидавшему городу.
К сожалению, даже в Украине об этом не принято говорить, но у Донбасса и российского кремля всегда были напряженные отношения, вернее Донбасс никогда не признавал кремлевскую власть, а кремль отвечал ему жестоким террором. А сейчас здесь война. И вместо праздничных фейерверков несмолкающие залпы орудий. Достойный итог векового конфликта. Спасибо, соседняя страна.