"Хоч і не бував він на Донбасі"
Достеменно відомо: Тарас Шевченко ніколи не бував на території краю. Але його творчість тут знали і шанували ще при житті. А уродженець Донеччини — етнограф, історик Феоктист Хартахай — був серед студентів, які 12 березня 1861 року виносили домовину з тілом поета, і виступав із прощальною промовою на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Її надрукував журнал «Основа». Це — одне з перших документальних підтверджень «донецької шевченкіани».
Ушановували, попри заборону
Історія вшанування творчості Тараса Шевченка у Донецькій області розпочалася аж через півстоліття після його смерті. Відомий краєзнавець з Артемівська Анатолій Шевченко свого часу відшукав у архівах цей важливий факт. «Народна газета Бахмутського земства» наприкінці січня 1911 року повідомила, що Бахмутська міськрада (нині Артемівськ) з нагоди 50-річчя з дня смерті Кобзаря зробила внесок у зведення в Києві пам’ятника поету. А ще через три роки газета «Бахмутська копійка» відгукнулася на сторічний ювілей митця статтею «Крамольний поет». Чому «крамольний»? Бо царський уряд заборонив відзначати цю дату по всій території імперії за винятком Петербурга. «Сталась надто безглузда і конфузна для держави картина: народний поет, представник однієї з гілок державного російського племені витравлюється з пам’яті народної» — обурюється газета. А в іншій статті «Пам’яті народного батька» написала: «…Т.Г. Шевченку не хочуть простити тому, що він писав на своїй рідній мові, для свого рідного народу, жив його життям і приніс йому себе в жертву».Попри царську заборону, донеччани вшанували Тараса не тільки газетними публікаціями — аматори театру влаштували виставу «Назар Стодоля» за однойменною п’єсою ювіляра. Вона пройшла з величезним успіхом.
Найперша книга «народного батька» на території краю вийшла 1920 року в Маріуполі. Збірка творів «Малий Кобзар» справді була невеликою — всього 22 сторінки. Цього року вже у Бахмуті побачила світ ще одна книга — біографічний нарис «Тарас Григорович Шевченко». Це видання згодом потрапило в перелік раритетів, але дожило до наших днів — примірник зберігається в Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського в Києві.
«Прийдуть батько із роботи, генія читають»
Краєзнавці не могли пройти і повз такого факту. У березні 1923 року в одній із шкіл Бахмута відбувся «Шевченківський день», де «учень 5-ї групи зробив доповідь про Т. Шевченка на українській мові, а учень Б. Горбатов прочитав власний вірш, присвячений поету». Тобто відомий у майбутньому радянський письменник Борис Горбатов розпочинав свій творчий шлях із віршів про Тараса Шевченка. До речі, професійні донецькі літератори в ті роки також зверталися до спадщини Кобзаря. Уродженець Горлівки Андрій Бронський працював у столичному Інституті літератури і став автором статті «Повісті Т.Г. Шевченка», а Павло Безпощадний згадував, що свої твори почав писати під впливом поезій Шевченка і присвятив йому кілька віршів. Пам’ять про «народного батька» знайшла своє відображення і в усній народній творчості донеччан. Наприкінці 1930-х років газетярі на шахті «Трудівська» в м. Сталіно (Донецьк) записали від жінок-шахтарок немало частівок, які свідчать про велику повагу до творчості Шевченка. Серед них є й такі невибагливі рядки: «Над горами вітри віють, трави колихають. Прийдуть батько із роботи, Кобзаря читають». Або: «В квітниках квітки не в’яли, а цвіли гарненько. Я всі твори прочитала Пушкіна й Шевченка».
На певних моментах ушанування Кобзаря на місцевому рівні позначилася й промислова специфіка краю. У березні 1923 року вугільну шахту поблизу селища Лиса Гора в м. Гришино (нині м. Красноармійськ) назвали іменем Т. Г. Шевченка, а на території підприємства встановили бюст поета. У 1964 році до 150-річчя з дня народження Кобзаря це селище перейменували на його честь. А 1939 року іменем Кобзаря назвали відкритий в обласному центрі новий кінотеатр — перший в Україні, де було два зали.
Уже в повоєнні роки бюсти і пам’ятники поету відкрили в Маріуполі та Красноармійську. А у вересні 1955 року монумент Кобзарю був встановлений у центрі Донецька — на бульварі Т. Г. Шевченка. «Він прийшов на Донбас, Як до рідного дому», — з цих рядків розпочинається вірш поета Віктора Соколова, написаний до урочистої події. Відкриття величного монумента, який органічно вписався в архітектурний ансамбль цієї частини міста, стало неабиякою культурною подією для краю. А за наступні майже 60 років пам’ятник поступово перетворився на одне з визначних місць і міста, і всієї області.
На певних моментах ушанування Кобзаря на місцевому рівні позначилася й промислова специфіка краю. У березні 1923 року вугільну шахту поблизу селища Лиса Гора в м. Гришино (нині м. Красноармійськ) назвали іменем Т. Г. Шевченка, а на території підприємства встановили бюст поета. У 1964 році до 150-річчя з дня народження Кобзаря це селище перейменували на його честь. А 1939 року іменем Кобзаря назвали відкритий в обласному центрі новий кінотеатр — перший в Україні, де було два зали.
Уже в повоєнні роки бюсти і пам’ятники поету відкрили в Маріуполі та Красноармійську. А у вересні 1955 року монумент Кобзарю був встановлений у центрі Донецька — на бульварі Т. Г. Шевченка. «Він прийшов на Донбас, Як до рідного дому», — з цих рядків розпочинається вірш поета Віктора Соколова, написаний до урочистої події. Відкриття величного монумента, який органічно вписався в архітектурний ансамбль цієї частини міста, стало неабиякою культурною подією для краю. А за наступні майже 60 років пам’ятник поступово перетворився на одне з визначних місць і міста, і всієї області.
Рослини, які згадував поет
Існує у Донецьку ще один рукотворний пам’ятник творчості Кобзаря. Співробітники Донецького ботанічного саду НАН України створили на його території поетичний куточок «Сад Шевченка». Цю ідею ще в 1970-ті роки взявся втілювати в життя відомий науковець Євген Кондратюк, який очолював колектив ботсаду два десятиліття. Отож з’явився задум висадити на окремій ділянці ті рослини, які згадував у своїх творах Тарас Шевченко: всього фахівці нарахували аж 140 найменувань.
На Донбасі відшукалися сліди нащадків поета. На початку 1960-х років у селищі Пантелеймонівка поблизу Горлівки жили його правнучки — сестри Ганна Іванівна та Ольга Іванівна Шевченко (їх батько був двоюрідним племінником Тараса Григоровича, а мати — внучкою його брата Йосипа). А краєзнавці Приазов’я нагадують про правнучку Параску Іванівну Шевченко, яка кілька років вчителювала в одному із сіл Володарського району.
Навічну прописку в Донбасі отримав Кобзар і у вигляді найвищої мистецької Шевченківської премії, лауреатами якої ставали відомі діячі краю. Серед них — поет Володимир Сосюра, співак Анатолій Солов’яненко, актор і режисер Леонід Биков, художній керівник Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру Марко Бровун. Серед лауреатів є й донецькі літератори Микола Рибалко (автор відомої в ті роки пісні «Я жил в такие времена»), Василь Стус, Іван Дзюба, Леонід Талалай.
Рік Тараса Шевченка розпочався у Донецькій області наприкінці січня, а заходи триватимуть протягом 2014-го (ці плани, нажаль, зруйнувала війна). Зокрема, діятиме туристично-екскурсійний маршрут «Відомі українці на Донеччині. У гості до Шевченка», Донецький театр опери і балету підготував оперу «Шлях Тараса», а музично-драматичний — виставу за п’єсою ювіляра «Сліпий». Найголовніша мета цих та інших заходів — віддати належне багатогранній духовній спадщині Тараса Шевченка. А ще — нагадати краянам про геніальність «народного батька», як його почали називати на Донеччині ще 100 років тому.
Павло КУЩ
12 лютого 2014
На Донбасі відшукалися сліди нащадків поета. На початку 1960-х років у селищі Пантелеймонівка поблизу Горлівки жили його правнучки — сестри Ганна Іванівна та Ольга Іванівна Шевченко (їх батько був двоюрідним племінником Тараса Григоровича, а мати — внучкою його брата Йосипа). А краєзнавці Приазов’я нагадують про правнучку Параску Іванівну Шевченко, яка кілька років вчителювала в одному із сіл Володарського району.
Навічну прописку в Донбасі отримав Кобзар і у вигляді найвищої мистецької Шевченківської премії, лауреатами якої ставали відомі діячі краю. Серед них — поет Володимир Сосюра, співак Анатолій Солов’яненко, актор і режисер Леонід Биков, художній керівник Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру Марко Бровун. Серед лауреатів є й донецькі літератори Микола Рибалко (автор відомої в ті роки пісні «Я жил в такие времена»), Василь Стус, Іван Дзюба, Леонід Талалай.
Рік Тараса Шевченка розпочався у Донецькій області наприкінці січня, а заходи триватимуть протягом 2014-го (ці плани, нажаль, зруйнувала війна). Зокрема, діятиме туристично-екскурсійний маршрут «Відомі українці на Донеччині. У гості до Шевченка», Донецький театр опери і балету підготував оперу «Шлях Тараса», а музично-драматичний — виставу за п’єсою ювіляра «Сліпий». Найголовніша мета цих та інших заходів — віддати належне багатогранній духовній спадщині Тараса Шевченка. А ще — нагадати краянам про геніальність «народного батька», як його почали називати на Донеччині ще 100 років тому.
Павло КУЩ
12 лютого 2014
Комментариев нет:
Отправить комментарий