[Бутовка (шахта Бутовка) находится в Киевском районе Донецка, рядом с Путиловкой, недалеко от аэропорта]
Сьогоднішній символ України у Донецьку
Про подвиг захисників Донецького аеропорту вже написано чимало статей, видано книги, відзнято фільми. "Кіборги" - таке почесне прізвисько дали їм супротивники, вражені їхньою мужністю й небаченою сміливістю. Про ту звитягу, про той тривалий герць, що почався на самому початку війни, в такому далекому тепер травні 2014-го, ще складатимуть пісні й легенди, бо не може й не повинна піти в небуття та героїчна епопея, де людська мужність, патріотизм, почуття громадського обовязку виявилися міцнішими й твердішими за бетон і сталь... Пригадую, як хтось із моїх земляків на питання "Що таке ДАП?" відповів: "Це - Україна у Донецьку!"...
Важко й боляче розповідати про ту лють і досаду, що охопила всіх нас, донеччан, після взяття окупантами Донецького летовища. Мої друзі (і в Донецьку, й поза ним), спостерігаючи на телеекранах задоволені пики "переможців", несамовито лаялись, а їхні дітлахи цілили у "визволителів" з іграшкової зброї... Проте навіть із падінням тієї цитаделі Донецьк не став неподільним маєтком "колорадів". Є на околиці шахтарської столиці ще одна місцина, яка стала новою кісткою у ворожому горлі...
Шахта "Бутівська" або просто Бутовка. Колись до війни - звичайна собі вугільна копальня, яких у нас десятки, нічим не примітна кінцева тролейбусна зупинка, куди щоранку зїздилися місцеві гірники. А тепер - один із найміцніших форпостів української армії, що об нього вже не раз і не два окупанти ламали свої сталеві ікла. З середини літа минулого року стоять тут українські бійці, глибоко й міцно вкопавшись у донецьку землю - з твердим наміром триматися тут до останнього. Звідси, мов на долоні, видно окуповане місто. І тим сильніше відчуття, що сидячи тут, під руїнами копальні, перетвореними на бункери, доти та бліндажі, ти міцно тримаєш за горло зухвалого "деенерівського" недофюрера, що має нахабство відчувати й показувати себе повноправним правителем міста. І триматимеш іще довго...
Минає другий рік від початку донецької окупації. Колись горда шахтарська столиця нині знічено мовчить, пригноблена російськими окупантами та їхніми доморощеними поплічниками, перетворена ними з другого чи третього за значенням центру на недоросійську провінцію, на великий цвинтар, що лише імітує наявність життя. Дехто з тутешніх патріотів вибрався за межі рідного міста - проукраїнськи налаштовані журналісти, викладачі, вчені, творча інтелігенція. І далеко не всі вони - перелякані біженці, що ховаються від власної біди деінде. Знайшовши пристановище на гостинних вільних землях, вони там, укупі з однодумцями з інших регіонів, творять у своїх думках, планах і проектах новий, український Донбас. Отже, українське серце Донецька не припиняє битись!..
І не полишають своїх позицій, попри смертельну небезпеку, попри численні обстріли, втрати та холоднечу, захисники Бутовки. До них, як колись до їхніх побратимів із місцевого летовища, вже пристало нове грізне прізвисько - українські терміти. Зариваючись у скрижанілу донецьку землю, давно вже розучившись боятися й розгублюватися від ворожих обстрілів та диверсій, вони й досі показують міцні зуби супротивникові, завзято псують українофобам ідилічну картинку "майже російського" і "майже райського" життя. Хочеться безліч разів подякувати їм за це. І побажати триматися якнайдовше. Бо вони зараз - частка України в Донецьку!
Важко й боляче розповідати про ту лють і досаду, що охопила всіх нас, донеччан, після взяття окупантами Донецького летовища. Мої друзі (і в Донецьку, й поза ним), спостерігаючи на телеекранах задоволені пики "переможців", несамовито лаялись, а їхні дітлахи цілили у "визволителів" з іграшкової зброї... Проте навіть із падінням тієї цитаделі Донецьк не став неподільним маєтком "колорадів". Є на околиці шахтарської столиці ще одна місцина, яка стала новою кісткою у ворожому горлі...
Шахта "Бутівська" або просто Бутовка. Колись до війни - звичайна собі вугільна копальня, яких у нас десятки, нічим не примітна кінцева тролейбусна зупинка, куди щоранку зїздилися місцеві гірники. А тепер - один із найміцніших форпостів української армії, що об нього вже не раз і не два окупанти ламали свої сталеві ікла. З середини літа минулого року стоять тут українські бійці, глибоко й міцно вкопавшись у донецьку землю - з твердим наміром триматися тут до останнього. Звідси, мов на долоні, видно окуповане місто. І тим сильніше відчуття, що сидячи тут, під руїнами копальні, перетвореними на бункери, доти та бліндажі, ти міцно тримаєш за горло зухвалого "деенерівського" недофюрера, що має нахабство відчувати й показувати себе повноправним правителем міста. І триматимеш іще довго...
Минає другий рік від початку донецької окупації. Колись горда шахтарська столиця нині знічено мовчить, пригноблена російськими окупантами та їхніми доморощеними поплічниками, перетворена ними з другого чи третього за значенням центру на недоросійську провінцію, на великий цвинтар, що лише імітує наявність життя. Дехто з тутешніх патріотів вибрався за межі рідного міста - проукраїнськи налаштовані журналісти, викладачі, вчені, творча інтелігенція. І далеко не всі вони - перелякані біженці, що ховаються від власної біди деінде. Знайшовши пристановище на гостинних вільних землях, вони там, укупі з однодумцями з інших регіонів, творять у своїх думках, планах і проектах новий, український Донбас. Отже, українське серце Донецька не припиняє битись!..
І не полишають своїх позицій, попри смертельну небезпеку, попри численні обстріли, втрати та холоднечу, захисники Бутовки. До них, як колись до їхніх побратимів із місцевого летовища, вже пристало нове грізне прізвисько - українські терміти. Зариваючись у скрижанілу донецьку землю, давно вже розучившись боятися й розгублюватися від ворожих обстрілів та диверсій, вони й досі показують міцні зуби супротивникові, завзято псують українофобам ідилічну картинку "майже російського" і "майже райського" життя. Хочеться безліч разів подякувати їм за це. І побажати триматися якнайдовше. Бо вони зараз - частка України в Донецьку!
Максим Зеленчук, м. Донецьк
***
«Это наша земля. Донецк». Шахта «Бутовка» — форпост ВСУ
Александр Штупун и Виктор Гром рассказали о поездке на крайнюю позицию украинской армии — шахту «Бутовку», форпост украинских сил между Авдеевкой и оккупированным российско-террористическими войсками Донецком.
«Здесь до сих пор свистят пули. Несмотря на попытки мировых лидеров дипломатией остановить войну, российско-террористические войска продолжают обстрелы укреплений украинских воинов. Обычной машиной туда не доедешь — дорога разбита минами и снарядами. Поэтому за нами пришел внедорожник. Пока едем — водитель Виктор вводит нас в курс. Один из бойцов, с позывным „Ветер“, рассказывает об актуальной ситуации и сразу же отмечает, кто и почему по ту сторону окопов не может успокоиться. На зданиях уже нет живого места, а толстостенную кирпичную трубу террористы завалили, обстреливая ее из танков и гранатометов. Боялись украинских корректировщиков. В остатках конструкции до сих пор торчат неразорвавшиеся гранаты», — отмечают авторы.
«В блиндажах немного тесновато, но тепло и весело. Ребята эмоционально рассказывают о лживом телевизоре. К сожалению, кроме российской пропаганды, здесь смотреть нечего. Об украинских новостях армейцы узнают из газет и по телефону от родных. Покидаем передовую — на разбитых стенах висят иконы, а о настроении идти до последнего говорят шевроны бойцов: «Шахта Бутовка — это наша земля!», — говорится в сообщении.
Примечания к видеозаписи. Синхроны по порядку: Виктор — водитель; позывной «Ветер» — офицер ВСУ; Александр, позывной «Чех»; Николай — боец; Виталий, позывной «Балу».
«Здесь до сих пор свистят пули. Несмотря на попытки мировых лидеров дипломатией остановить войну, российско-террористические войска продолжают обстрелы укреплений украинских воинов. Обычной машиной туда не доедешь — дорога разбита минами и снарядами. Поэтому за нами пришел внедорожник. Пока едем — водитель Виктор вводит нас в курс. Один из бойцов, с позывным „Ветер“, рассказывает об актуальной ситуации и сразу же отмечает, кто и почему по ту сторону окопов не может успокоиться. На зданиях уже нет живого места, а толстостенную кирпичную трубу террористы завалили, обстреливая ее из танков и гранатометов. Боялись украинских корректировщиков. В остатках конструкции до сих пор торчат неразорвавшиеся гранаты», — отмечают авторы.
«В блиндажах немного тесновато, но тепло и весело. Ребята эмоционально рассказывают о лживом телевизоре. К сожалению, кроме российской пропаганды, здесь смотреть нечего. Об украинских новостях армейцы узнают из газет и по телефону от родных. Покидаем передовую — на разбитых стенах висят иконы, а о настроении идти до последнего говорят шевроны бойцов: «Шахта Бутовка — это наша земля!», — говорится в сообщении.
Примечания к видеозаписи. Синхроны по порядку: Виктор — водитель; позывной «Ветер» — офицер ВСУ; Александр, позывной «Чех»; Николай — боец; Виталий, позывной «Балу».
Украинские военные показали свои позиции на шахте Бутовка недалеко от Донецка. На видео, снятом в этом районе, видны разрушения шахты, в некоторых местах они очень масштабные.
По их словам, в этом районе в любую секунду могут начаться обстрелы. Воины отмечают, что боевики постоянно ведут обстрелы из минометов, танковых, ручных гранатометов, стрелкового оружия. «Снайперы работают постоянно. Не успокаиваются те, кто был до войны никем, а на войне стали комбатами, полевыми командирами. После войны они снова станут никем, а может придется отвечать за военные преступления», — рассказал украинский военный. По его словам, террористам не простят смерти побратимов и пыток людей.
При этом украинские воины опровергают информацию террористов о том, что с шахты Бутовка ведутся обстрелы Донецка. «Как мы можем стрелять отсюда по Донецку? Из чего? Из автоматов? У нас такого оружия нет, чтобы добивало до Донецка», — рассказал один из военных.
***
По их словам, в этом районе в любую секунду могут начаться обстрелы. Воины отмечают, что боевики постоянно ведут обстрелы из минометов, танковых, ручных гранатометов, стрелкового оружия. «Снайперы работают постоянно. Не успокаиваются те, кто был до войны никем, а на войне стали комбатами, полевыми командирами. После войны они снова станут никем, а может придется отвечать за военные преступления», — рассказал украинский военный. По его словам, террористам не простят смерти побратимов и пыток людей.
При этом украинские воины опровергают информацию террористов о том, что с шахты Бутовка ведутся обстрелы Донецка. «Как мы можем стрелять отсюда по Донецку? Из чего? Из автоматов? У нас такого оружия нет, чтобы добивало до Донецка», — рассказал один из военных.
***
Комментариев нет:
Отправить комментарий