 |
| Богдан Чабан із Донецька на дитячому майданчику в Маріуполі |
Богдан народився в Донецьку. Брав участь у бойових діях на Донбасі. Має бороду й вуса. Завдяки їм виглядає старшим. Замовляє зелений чай. Поруч півтора десятка чоловіків і жінок обідають за зсунутими столами. Голосно спілкуються англійською. За вікном напроти — джип із написом англійською ОБСЄ.
— Співпрацюю з ГО "Розвиток Приазов'я", — продовжує Богдан. — Її кістяк становлять переселенці з Донецька. Запрошуємо сюди митців і громадських діячів із Києва. Пояснюємо людям, що не варто чекати змін від політиків. Якщо щось не подобається в житті, то можуть самі спробувати виправити це.
Скажімо, одна з найстаріших будівель міста — синагога 1882 року. Майже повністю зруйнована. Всередині були купи сміття, росли дерева. За два дні ми влаштували суботник. Прийшли 60 людей. Після того провели у приміщенні дві художні виставки. Наступного року плануємо організувати там арт-простір або вуличний кінотеатр.
17-річним Богдан Чабан створив у Донецьку рекламну агенцію "Колізей Медіа". На третій рік пішов із бізнесу. Влаштувався офіціантом. Згодом викупив кав'ярню, де працював. Перестав продавати в ній горілку. Заклад діяв до травня 2014-го.
— Як ви сприйняли Майдан і заворушення, що після нього почалися на Донбасі?
— За розвитком подій у Києві стежив із Донецька. Розумів і підтримував людей, які вийшли протестувати. Проте не бачив з їхнього боку стратегії. Не розумів, як уявляють майбутнє.
1–2 березня в Донецьку почалися перші "масові сепаратистські" заворушення. Вже 3-го числа друзі закликали мене взяти участь у мітингу за єдність України. Згадав усі свої навички просування реклами у соцмережі, почав допомагати. Очікували, що прийдуть пару сотень, але 4 березня побачили 2,5 тисячі донеччан з українськими прапорами.
12 березня ми з товаришами вирішили зняти російський прапор над центральною площею. Патрульно-постова служба затримала нас. Відвезли до райвідділку. Міліціонери називали нас "майданутими провокаторами", тримали до ранку. Наступного дня учасників мітингу побили. Міліція отримала наказ не втручатися. Мене кілька разів угріли по спині арматурою. Моторошний момент. На війні було не так лячно, бо мав зброю. А того вечора нас було кілька десятків неозброєних. Проти нас — понад тисяча відморозків. Зрозумів, що донецька міліція перейшла на бік бандитів.
Я припинив ходити на мітинги. Познайомився з патріотично налаштованими донецькими хлопцями. Згодом вони організувалися в партизанську групу "Тіні". (Досі здійснює партизанську діяльність на окупованій території. — "ГПУ".) Ми патрулювали місто вночі. Ловили проросійських активістів і били. Або вивозили за місто і проводили роз'яснювальні розмови. Почали перебирати на себе повноваження міських силових структур, бо ті бездіяли. Пішли чутки про "Правий сектор", що начебто орудує вночі.
Невдовзі бандити захопили відділення МВС і СБУ, отримали зброю. Після 2.00 в нічному клубі можна було зустріти сп'янілого "ополченця" з автоматом і зробити так, щоб він зник назавжди. Знаходили їхні склади, псували вибухівку, кидали гранати в їхні блокпости. Також намагалися збирати інформацію про чисельність "ополченців", їхню зброю, плани. Передавали її в СБУ Дніпропетровська. Заяви Ігоря Коломойського про винагороди за спійманих терористів ми сприймали як сигнал, де шукати підтримку.
У липні поїхав до Дніпропетровська. У міській адміністрації мене направили в батальйон "Шахтарськ". 24 липня ми пішли на зачистку села Піски. Страшно, нерозумно. Мав чотири магазини — 120 набоїв, і автомат, який не встиг пристріляти. Виявилося, він мав механічні пошкодження і бив убік. Ми зробили зачистку і зайшли за табличку "Донецьк". Після бою більша частина батальйону відійшла. У Пісках залишили нас, 30 бійців. Через деякий час "сепари" почали обстрілювати з мінометів. Довелося залишити позиції.
У серпні ми кілька разів намагалися штурмувати Іловайськ, разом з "Азовом" і "Правим сектором". Все було непродумано, без розвідданих, без нормальних карт, без артилерійської підтримки. Нам дали дві БПМ. Одна з них заглухла, в другої заклинило башту. Вісім моїх товаришів загинули. Ми встигли вибратися, коли росіяни закривали котел.
— Що робили після підписання Мінських угод у вересні 2014-го?
— Добробати поступово ставали частиною МВС. Зрозумів, що нас використовуватимуть не як військових, а як пепеесників. Це мені не підходило. Перейшов у батальйон "Гарпун". Він спеціалізувався на розвідувальній діяльності. Восени й зимою ми виконували завдання з розвідки та диверсійних операцій. В районі аеропорту знищили групу противника. Взяли кілька трофеїв — російських вогнеметів "Шмель".
— Що відчували, коли вперше поцілили у ворога?
— Не можу сказати, що не міг потім заснути, але мене нудило. Згодом починаєш сприймати це просто, як роботу. Я не вбив жодного цивільного. Я не Господь Бог, щоб визначати, хто винуватий, а хто — ні. Проте, якщо людина хоче поцілити в мене, то маю право її випередити.
Війна змінює відчуття життя. Починаєш відчувати його смак. Але на це можна підсісти, як на наркотик. Спілкуюся з бойовими товаришами. Всі хочуть знов пережити це. В мирному житті можна компенсувати це екстремальними видами спорту.
У березні цього року Богдан Чабан разом із друзями створив партизанський загін "Равлик". 9 травня їх викликала на допомогу інша група добровольців. За їхніми словами, на фермі, що належить агрохолдингу Ріната Ахметова, виявили склад зброї.
Затримали п'ятьох підозрілих осіб. Члени групи "Равлик" викликали міліцію. Прибулі правоохоронці заявили про зникнення із сейфа ферми 80 тис. грн. Партизанів заарештували, знайдену зброю і вибухівку приписали їм. Із затриманих партизанами зробили потерпілих.
Богдана звинувачують у розбійному нападі та незаконному зберіганні зброї. Взятий на поруки десятьма депутатами Верховної Ради. Судовий розгляд його справи триває.
— У лютому 2015-го я пішов із батальйону "Гарпун". Це було після других Мінських угод. Виникло бажання зібрати донецьких хлопців і діяти за умовами цієї гібридної війни, — розповідає Богдан. — Прийшов до СБУ та контррозвідки і сказав: ось є люди, що вміють і бажають воювати. Відповіли: гаразд, треба, щоб ви діставали інформацію.
Швидкість прийняття рішень у подібній групі набагато вища. Ми намагалися легалізуватися, пропонували ввійти до підрозділів спецназу. Проте ніхто не вказав нам конкретного шляху, як це зробити. Не бажали брати відповідальності за нас, хоча були зацікавлені в результатах нашої роботи. В районі Пісків ліквідували п'ятьох диверсантів. У Червоноармійському районі затримали групу, що планувала серію терактів.
Діяли і на окупованій території, і на підконтрольній. Перевдягалися у форму ополченців, маскувалися під цивільних. Чисельність загону змінювалась, максимально сягала 11. На операції одночасно залучали п'ятох-шістьох. Не мали постійного командира, на час виконання завдань домовлялися, хто старший.
Комментариев нет:
Отправить комментарий