"Народ, який не підтримує свій театр, – або помер, або вмирає". Г.Лорка.
Уперше Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр імені І.Франка 22 травня 2013 побував у Донецьку, та ще й з резонансною виставою за однойменною книгою письменниці Марії Матіос "Нація".
Багато хто сподівався пікетів, провокацій, "антибандерівських" виступів та пустого залу. Схоже, й Марія Матіос була налаштована на такий розвиток подій. Про це вона повідомила на прес-конференції перед виставою.
– Я розчулена, я вражена, я шокована, я щаслива… Для мене як письменника і колективу Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. Івана Франка і його художнього керівника Ростислава Держипільського це є історичний день. Нарешті ми в Донецьку… Мої книжки – це занурення в історію. Мені здається, що я іду мінним полем і почуваюся сапером, який розміновує це мінне поле. І ми не можемо допустити, щоб наше майбутнє було заміновано, як і минуле, – сказала М.Матіос.
– Донецьк – це остання фортеця, яку підкорив Івано-Франківський театр, – сказав режисер і директор Івано-Франківського театру, заслужений артист України Ростислав Держипільський. – Вистава "Нація" – це молитва за Українську Націю. Це молитва як за вояків УПА, так і за радянських воїнів, які опинились у безжальних жорнах історії. У першу чергу, я добивався показати історичну і, головне, людську правду, які закладені у творах Марії Матіос. Коли виїжджаєш за межі Західного регіону (де цим, зрозуміло, переймаються більше, бо немає жодної родини, якої б не торкнулася ця трагедія), і люди виходять із зали, кажуть: а ми й не знали, що так було. І вони виходять не озлоблені, не агресивні, не з якимись образами чи претензіями, а навпаки, з усвідомленням, що невинні жертви були не тільки серед вояків ОУН-УПА, а й серед воїнів радянської армії, чи простих людей.
Багато хто сподівався пікетів, провокацій, "антибандерівських" виступів та пустого залу. Схоже, й Марія Матіос була налаштована на такий розвиток подій. Про це вона повідомила на прес-конференції перед виставою.
– Я розчулена, я вражена, я шокована, я щаслива… Для мене як письменника і колективу Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. Івана Франка і його художнього керівника Ростислава Держипільського це є історичний день. Нарешті ми в Донецьку… Мої книжки – це занурення в історію. Мені здається, що я іду мінним полем і почуваюся сапером, який розміновує це мінне поле. І ми не можемо допустити, щоб наше майбутнє було заміновано, як і минуле, – сказала М.Матіос.
– Донецьк – це остання фортеця, яку підкорив Івано-Франківський театр, – сказав режисер і директор Івано-Франківського театру, заслужений артист України Ростислав Держипільський. – Вистава "Нація" – це молитва за Українську Націю. Це молитва як за вояків УПА, так і за радянських воїнів, які опинились у безжальних жорнах історії. У першу чергу, я добивався показати історичну і, головне, людську правду, які закладені у творах Марії Матіос. Коли виїжджаєш за межі Західного регіону (де цим, зрозуміло, переймаються більше, бо немає жодної родини, якої б не торкнулася ця трагедія), і люди виходять із зали, кажуть: а ми й не знали, що так було. І вони виходять не озлоблені, не агресивні, не з якимись образами чи претензіями, а навпаки, з усвідомленням, що невинні жертви були не тільки серед вояків ОУН-УПА, а й серед воїнів радянської армії, чи простих людей.
"Нація" – одна з найкращих вистав Західноукраїнського регіону. В її основі чотири невигадані новели від Марії Матіос про історичний період кінця 1940-х років. Історія перша – "Юр’яна і Довгопол" – про сильні почуття між сільською жінкою, загнаною до колгоспу, та надзирачем-емгебістом. Друга – "Прощай мене" – про подружжя у криївці, які чекають народження свого первістка. Ось тільки час такий непевний, що смерть, бува, приходить раніше за життя… Третя – "Вставайте, мамко!" – про сім’ю Шандрів, які вирішили зіграти у хованки зі смертю. Щоб обдурити суворих комісарів та уникнути заслання до Сибіру, вони придумали розіграти похорон. Але навряд чи хтось міг передбачити, чим закінчиться ця "вистава"… У коротких сценах-інтермедіях старезна баба Юстина з новели "Не плачте за мною ніколи" оповідає кумедні історії-притчі про своїх односельців та бавиться мотанкою.У переповненому залі Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру – тисячі глядачів у вишиванках. Не всі бажаючі могли попасти в зал, оскільки квитків за декілька днів у касі вже не було. На кожному кріслі подарунок від театру – лялька-мотанка та програма вистави.
З привітанням та подарунками виступили заступник голови Донецької ОДА Тамара Лук’янчук та заступник голови облради Ігор Коваль, який нагадав, що Донецький театр успішно гастролював в Івано-Франківську в 2007 році, але не сказав, чому аж сьогодні, через шість років, ми приймаємо візит у відповідь іванофранківців. На превеликий жаль, Донеччину владні чиновники відгородили колючим дротом від української книжки, від української культури та й від усього українського.
А далі почалася вистава. Вона був настільки довершеною, що вже десь із п’ятої хвилини сцена і зал становили органічну цілісність. Зал включився і жив тим життям, що на сцені, хоча події були важкі і зболені. У цьому особлива заслуга артистки України Олесі Пасічник, яка озвучувала текст баби Юстини.
Вразив глядачів і пісенний колорит, режисуру якого здійснила лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, актриса Львівського академічного театру імені Л.Курбаса Наталка Половинка. Тут звучали стародавні духовні напіви, автентичні пісні.
– Музична канва досить лаконічна, вона не тяжіє над глядачем, але допомагає ніби очиститися в колективній молитві, морально підготуватися до наступної історії, – поділилася своїми враженнями Олена Гармаш, заступник директора Донецького музучилища.
По закінченню вистави, квітів від почесного глядача Людмили Янукович – дружини Президента України, яка підтримує культурно-мистецький проект "Схід – Захід", облради та облдержадміністрації й неочікуваних тривалих овацій, звернулась до публіки розчулена Марія Матіос. Вона не вірила очам своїм, що є і такий Донецьк, який 5 хвилин стоячи вітає "бандерівську" виставу західноукраїнського колективу. Адже знають Донбас за "антифашистськими" мітингами Партії регіонів, де обов’язково піднімають питання, хто ж і кому стріляв у спину в карпатських лісах, де обов’язково борців за незалежність називають зрадниками і прислужниками Гітлера.
– Роман "Нація" – це розповідь про українців. Вони жили у часи, коли за 20 років влада мінялася 20 разів… Вони жили, любили, ненавиділи, були добрими і злими. По них котилося колесо історії, жорна історії їх чавили. Хтось залишався чесним, хтось боровся з безчестям, хтось вважав, що честь – понад усе, хтось ставив любов понад усе, – люди жили… Пробачте мені, якщо, можливо, у когось із вас сьогодні буде безсонна ніч чи болітиме серце… Але я вдячна, що ви нас чуєте! Своїм словом, своїми книжками я б хотіла обняти Україну від краю до краю, від Ужгорода до Луганська, бо ми одна країна і ми всі тут рідня… Саме тому, що ми сьогодні тут розповідали чотири сімейні історії, – драматичні, важкі, складні, – я б хотіла, щоб кожен із нас мав потребу знати про свої сімейні історії. Саме тому сьогодні на прес-конференції в Донецьку я наголосила про початок такого всеукраїнського конкурсу "Дерево мого роду" за моєю ідеєю і моїм особистим патронатом. На цей рік я оголосила конкурс для студентів Донецького Національного університету. Тридцять кращих студентських робіт з розповідями про свій рід, сімейні історії, родові дерева, перекази своїх предків будуть оцінені, й ці діти матимуть можливість тиждень відпочивати у Карпатах, у Львові, у Чернівцях. У нас сьогодні свято. Ми подолали бар’єр, якого насправді немає, не було і не може бути. Мені ніколи не було так спокійно, як сьогодні у вашому залі… Дякую тим, хто сприяв здійсненню цієї прем’єри. Я абсолютно точно знаю, що немає таких шлагбаумів перед Донбасом, чи перед іншим регіоном України, які не допускали б до людей правду життя, передану художнім словом, – сказала, зокрема, Марія Матіос.
"Націю" донецька публіка сприйняла, бо це розповідь про людську трагедію, зрозуміла іншим людям, здатним співпереживати. На думку спадають слова Євгена Коновальця: "У вогні перетоплюється залізо на сталь, у боротьбі перетворюється народ у НАЦІЮ".
Марія ОЛІЙНИК
– Музична канва досить лаконічна, вона не тяжіє над глядачем, але допомагає ніби очиститися в колективній молитві, морально підготуватися до наступної історії, – поділилася своїми враженнями Олена Гармаш, заступник директора Донецького музучилища.
По закінченню вистави, квітів від почесного глядача Людмили Янукович – дружини Президента України, яка підтримує культурно-мистецький проект "Схід – Захід", облради та облдержадміністрації й неочікуваних тривалих овацій, звернулась до публіки розчулена Марія Матіос. Вона не вірила очам своїм, що є і такий Донецьк, який 5 хвилин стоячи вітає "бандерівську" виставу західноукраїнського колективу. Адже знають Донбас за "антифашистськими" мітингами Партії регіонів, де обов’язково піднімають питання, хто ж і кому стріляв у спину в карпатських лісах, де обов’язково борців за незалежність називають зрадниками і прислужниками Гітлера.
– Роман "Нація" – це розповідь про українців. Вони жили у часи, коли за 20 років влада мінялася 20 разів… Вони жили, любили, ненавиділи, були добрими і злими. По них котилося колесо історії, жорна історії їх чавили. Хтось залишався чесним, хтось боровся з безчестям, хтось вважав, що честь – понад усе, хтось ставив любов понад усе, – люди жили… Пробачте мені, якщо, можливо, у когось із вас сьогодні буде безсонна ніч чи болітиме серце… Але я вдячна, що ви нас чуєте! Своїм словом, своїми книжками я б хотіла обняти Україну від краю до краю, від Ужгорода до Луганська, бо ми одна країна і ми всі тут рідня… Саме тому, що ми сьогодні тут розповідали чотири сімейні історії, – драматичні, важкі, складні, – я б хотіла, щоб кожен із нас мав потребу знати про свої сімейні історії. Саме тому сьогодні на прес-конференції в Донецьку я наголосила про початок такого всеукраїнського конкурсу "Дерево мого роду" за моєю ідеєю і моїм особистим патронатом. На цей рік я оголосила конкурс для студентів Донецького Національного університету. Тридцять кращих студентських робіт з розповідями про свій рід, сімейні історії, родові дерева, перекази своїх предків будуть оцінені, й ці діти матимуть можливість тиждень відпочивати у Карпатах, у Львові, у Чернівцях. У нас сьогодні свято. Ми подолали бар’єр, якого насправді немає, не було і не може бути. Мені ніколи не було так спокійно, як сьогодні у вашому залі… Дякую тим, хто сприяв здійсненню цієї прем’єри. Я абсолютно точно знаю, що немає таких шлагбаумів перед Донбасом, чи перед іншим регіоном України, які не допускали б до людей правду життя, передану художнім словом, – сказала, зокрема, Марія Матіос.
"Націю" донецька публіка сприйняла, бо це розповідь про людську трагедію, зрозуміла іншим людям, здатним співпереживати. На думку спадають слова Євгена Коновальця: "У вогні перетоплюється залізо на сталь, у боротьбі перетворюється народ у НАЦІЮ".
Марія ОЛІЙНИК
Комментариев нет:
Отправить комментарий