Магія вуду.

Як і кожний нормальний патріот,
я носив на шиї мішечок
землі із рідних країв.
Кожен патріот носить на шиї
оберіг - землю рідного міста.

На шиї у патріота
земля набуває чудодійних властивостей:
вставляє не гірше, ніж амфетамін,
та заживлює рани крутіше,
ніж найсучасніші препарати або
наслинений подорожник.

Але спіткало мене нещастя.

Одного разу хтось підступний
із гострим ножем
розрізав шнурок на моїй шиї,
коли я спав.
Просто зробив акуратний надріз і
забрав собі той мішечок,
коли я знеможено спав
на плацкартному ложі.

"Хто я тепер без того мішечка?
Якої землі патріот?" - питаю сам себе,
бо інші бояться питати мене.

Ніхто не любить дискутувати із тими, хто не має своєї землі.Із євреями не говорили,
з циганами досі не говорять,
тепер ще і я
та мені подібні.

А той, що украв, залив мою землю
горілкою,
кров'ю,
слізьми,
потом.
Замісив чужими руками чорно-червону
глину в'язку,
виліпив, ніби Бог,
фігурку людську.
І в своїй майстерні її
проштрикає голкою:
проб'є наскрізно долоню - лежать у розвалинах спальні райони;
продірявить литку - злітають в повітря мости;
торкнеться вістрям голочки живота - перетворюються на руїни вокзал та літовища.

І, знаючи це, боюся заснути, бо хто його знає,
чи не під час сну
він простромить
цій ляльці
голову
або
серце,
руйнуючи і мене
заодно
із моїм містом.


Олексій Чупа, Макіївка