Для луганчанина Олександра Моїсеєнка АТО стала поштовхом до волонтерства й творчості.
У Сєверодонецьку широкі вулиці. Тішить, що власники фірм, магазинчиків та кав’ярень прагнуть максимально комфортно облаштувати прилеглу територію. Ідеш проспектом — і бачиш усміхненого триголового змія, що запрошує відвідати стоматологічний кабінет. Поряд махає крилами металевий метелик, там примостився на штурвал папуга піратського вигляду й розпустив залізний хвіст гордий павич. Ці представники вуличного техно-арту виконані з велосипедних ланцюгів, частин мотоциклетних моторів і навіть з гільзи від снаряда. Магічне перевтілення старих речей виконав талановитий майстер Олександр Моїсеєнко. У місті він відомий за псевдонімом «Маг». Знають його і як байкера, техноскульптора, а тепер ще й волонтера. Він і сам зізнається, що АТО змусила багато чого переосмислити в житті.
У Сєверодонецьку широкі вулиці. Тішить, що власники фірм, магазинчиків та кав’ярень прагнуть максимально комфортно облаштувати прилеглу територію. Ідеш проспектом — і бачиш усміхненого триголового змія, що запрошує відвідати стоматологічний кабінет. Поряд махає крилами металевий метелик, там примостився на штурвал папуга піратського вигляду й розпустив залізний хвіст гордий павич. Ці представники вуличного техно-арту виконані з велосипедних ланцюгів, частин мотоциклетних моторів і навіть з гільзи від снаряда. Магічне перевтілення старих речей виконав талановитий майстер Олександр Моїсеєнко. У місті він відомий за псевдонімом «Маг». Знають його і як байкера, техноскульптора, а тепер ще й волонтера. Він і сам зізнається, що АТО змусила багато чого переосмислити в житті.
 |
| Олександр Моїсеєнко створює скульптури не лише з «мирного заліза», а й навіть із гільз від снарядів. Фото з особистого архіву Олександра Моїсеєнка. |
Посмішка «доброго» сусіда
«Правду кажучи, я не художник, а інженер-механік. Малювати, ліпити не вмію. Але вдається підбирати деталі до скульптур. Довго марив ідеєю зробити птаха. А проект саме павича народився, коли дивився на ложку. Вона чітко повторювала «очі», що на його пір’ї. «Павич» — це півтора місяця роботи і... понад 12 тисяч точок зварювання», — розповідає Олександр Моїсеєнко.
Про «Змія Горинича», якого можна побачити поряд із «Павичем», зізнається, що «він такий великий і добрий», як і сам автор. Але, скажімо, середню «голову» зроблено… з бензобака мопеда «Верховина».
Поряд з казковим персонажем недавно з’явився папуга. Бо в майстерні накопичилася велика кількість залізних ложок. Та ще пан Олександр заїхав на пункт прийому металу і знайшов штурвал, дуже схожий на корабельний. Тож одразу подумалося: буде піратський птах! З пов’язкою на оці й з усіма іншими атрибутами. А ось сама тумба, на якій штурвал закріплено, — гільза від артилерійського снаряда 152-міліметрової гаубиці.
«Так війна входить у наше життя», — усміхається Олександр.
Найновішу свою роботу майстер назвав «Посмішка «доброго» сусіда».
Для рота згодився мисливський капкан, очей — прицільні механізми від гранатомета і хвостовики від 82-мм мінометних мін, які прилетіли з боку самопроголошеної «ЛНР».
«Тут кольори російського триколора: білі очі, синій ніс і криваво-червоний рот, — каже митець. — А ідея народилася просто: нам через мінські угоди намагаються втелющити так звані "ЛНР/ДНР". Виходить, ці «республіки» ховаються в горлі у Росії. Вони вже і для самої Росії як кістка в горлі, але якщо ми спробуємо її дістати — пащу закриють і вкусять нас за руку».
Знайомі «Мага» вирішили подарувати саме цю роботу голові обласної військово-цивільної адміністрації.
«Хлопці допрацювали подарунок: зробили рамочку, розмістили в ній фотографії розбитих будинків Луганській області й угорі напис:«Посмішка «доброго» сусіда». Внизу попросили мене поставити свій підпис», — розповідає художник.
Про «Змія Горинича», якого можна побачити поряд із «Павичем», зізнається, що «він такий великий і добрий», як і сам автор. Але, скажімо, середню «голову» зроблено… з бензобака мопеда «Верховина».
Поряд з казковим персонажем недавно з’явився папуга. Бо в майстерні накопичилася велика кількість залізних ложок. Та ще пан Олександр заїхав на пункт прийому металу і знайшов штурвал, дуже схожий на корабельний. Тож одразу подумалося: буде піратський птах! З пов’язкою на оці й з усіма іншими атрибутами. А ось сама тумба, на якій штурвал закріплено, — гільза від артилерійського снаряда 152-міліметрової гаубиці.
«Так війна входить у наше життя», — усміхається Олександр.
Найновішу свою роботу майстер назвав «Посмішка «доброго» сусіда».
Для рота згодився мисливський капкан, очей — прицільні механізми від гранатомета і хвостовики від 82-мм мінометних мін, які прилетіли з боку самопроголошеної «ЛНР».
«Тут кольори російського триколора: білі очі, синій ніс і криваво-червоний рот, — каже митець. — А ідея народилася просто: нам через мінські угоди намагаються втелющити так звані "ЛНР/ДНР". Виходить, ці «республіки» ховаються в горлі у Росії. Вони вже і для самої Росії як кістка в горлі, але якщо ми спробуємо її дістати — пащу закриють і вкусять нас за руку».
Знайомі «Мага» вирішили подарувати саме цю роботу голові обласної військово-цивільної адміністрації.
«Хлопці допрацювали подарунок: зробили рамочку, розмістили в ній фотографії розбитих будинків Луганській області й угорі напис:«Посмішка «доброго» сусіда». Внизу попросили мене поставити свій підпис», — розповідає художник.
 |
| «Павич» майстра вражає кількістю деталей. |
Коридор для хліба
Олександр Моїсеєнко спадковий механік. Його прадід був головним інженером «Донсоди» з 1916-го по 1927 рік. А 2014-го нащадок-байкер кілька днів поспіль возив до Лисичанська, де дід зводив найбільше в Україні виробництво харчових продуктів, хліб і роздавав людям просто неба.
«Сєверодонецьк наші війська визволили тихо, а в Лисичанську були бої. Я не зміг всидіти, взяв машину і поїхав на блокпост біля Пролетарського мосту. Дивлюся — зеленим коридором біжать люди. Багато. Ми з друзями-байкерами вивозили їх два дні, — згадує події півторарічної давності Олександр. — Третього я не витримав і вночі через територію «Донсоди» проскочив у Лисичанськ. Знайшов штаб батальйону «Донбас», який визволяв місто, і домовився про коридор для хліба, бо в Лисичанську головна проблема була із хлібом. Тільки моєю машиною я перевіз майже 3 тисячі батонів. А нас, волонтерів, було багато».
Розповідаючи про події 2014 року, коли навіть його рідне місто тимчасово потрапило під окупацію, пояснює, що є «різниця між Лисичанськом та Сєверодонецьком у тому, як підтримали самопроголошену «ЛНР». Наше місто майже встояло, бо люди тут освіченіші».
«Сєверодонецьк завжди був високоінтелектуальним. У мене багато знайомих у байкерському русі. Так, деякі пішли на «той бік». Які саме? Наприклад, на заочному відділенні інституту, де я навчався, земляків було п’ятеро. Троє вчилися на совість, а двоє купували курсові та заліки. Так ось, той, хто вчився, стали «укропами», всі як один допомагаємо Україні. А в кого дипломи фейкові — пішли за "сепаратистами"», — стверджує Олександр.
Щоправда, в 2014 році у Сєверодонецьку такі люди все-таки шифрувалися.
«Кажеш: «Привіт, духмяний». Хто в темі, розуміє, що це «укроп», запашна трава, — згадує Олександр. — Якось приїжджає чоловік, заносить сумки з харчами для бійців. Кажу: «Привіт, духмяний!» Він відповідає: «Знаєш, якби не ці події, я так і не зрозумів би, наскільки люблю Україну».
«Сєверодонецьк наші війська визволили тихо, а в Лисичанську були бої. Я не зміг всидіти, взяв машину і поїхав на блокпост біля Пролетарського мосту. Дивлюся — зеленим коридором біжать люди. Багато. Ми з друзями-байкерами вивозили їх два дні, — згадує події півторарічної давності Олександр. — Третього я не витримав і вночі через територію «Донсоди» проскочив у Лисичанськ. Знайшов штаб батальйону «Донбас», який визволяв місто, і домовився про коридор для хліба, бо в Лисичанську головна проблема була із хлібом. Тільки моєю машиною я перевіз майже 3 тисячі батонів. А нас, волонтерів, було багато».
Розповідаючи про події 2014 року, коли навіть його рідне місто тимчасово потрапило під окупацію, пояснює, що є «різниця між Лисичанськом та Сєверодонецьком у тому, як підтримали самопроголошену «ЛНР». Наше місто майже встояло, бо люди тут освіченіші».
«Сєверодонецьк завжди був високоінтелектуальним. У мене багато знайомих у байкерському русі. Так, деякі пішли на «той бік». Які саме? Наприклад, на заочному відділенні інституту, де я навчався, земляків було п’ятеро. Троє вчилися на совість, а двоє купували курсові та заліки. Так ось, той, хто вчився, стали «укропами», всі як один допомагаємо Україні. А в кого дипломи фейкові — пішли за "сепаратистами"», — стверджує Олександр.
Щоправда, в 2014 році у Сєверодонецьку такі люди все-таки шифрувалися.
«Кажеш: «Привіт, духмяний». Хто в темі, розуміє, що це «укроп», запашна трава, — згадує Олександр. — Якось приїжджає чоловік, заносить сумки з харчами для бійців. Кажу: «Привіт, духмяний!» Він відповідає: «Знаєш, якби не ці події, я так і не зрозумів би, наскільки люблю Україну».
Саморобна станина під кулемет
«Коли з’явилися військові в середині літа, я став їм пропонувати щось відремонтувати — в мене хороші навички, — розповідає майстер. — У вересні зрозумів, що скоро знадобляться «буржуйки», щоб грітися на блокпостах. Придумав конструкцію з колишніх газових балонів». За півтора року відправили 123 такі грубки.
Нині війська забезпечені грубками фактично повністю. Але виявилася інша проблема: багато великокаліберних кулеметів на складах, а станин до них не було. Олександр Моїсеєнко, за його словами, «конструкцію трохи змінив — у бік спрощення і здешевлення», і тепер вже 102 такі станини воюють.
«Звичайно, не сам все роблю, але я генератор ідей. У нашій групі всі з вищою освітою, один кандидат наук, виїхав з Луганська. І замість того щоб працювати на себе або відпочивати, люди працюють на наші Збройні сили», — підкреслює «Маг».
Нині війська забезпечені грубками фактично повністю. Але виявилася інша проблема: багато великокаліберних кулеметів на складах, а станин до них не було. Олександр Моїсеєнко, за його словами, «конструкцію трохи змінив — у бік спрощення і здешевлення», і тепер вже 102 такі станини воюють.
«Звичайно, не сам все роблю, але я генератор ідей. У нашій групі всі з вищою освітою, один кандидат наук, виїхав з Луганська. І замість того щоб працювати на себе або відпочивати, люди працюють на наші Збройні сили», — підкреслює «Маг».
Осколки підуть на пам’ятники
У цьому твердо впевнений шанувальник техноарту із Сєверодонецька. Кілька місяців «Маг» збирав в окрузі уламки гранат, ракет та різноманітних бойових установок, щоб зробити з них «Дзвін війни». Так з’явилася скульптура кольору згорілого металу.
«Основні осколки знайшов у Новоайдарському районі, де накрили «смерчем» з території Росії батарею 27-ї Сумської артилерійської ракетної бригади», — пояснює художник.
Під час обстрілу в базовому таборі перебували 38 солдатів. За офіційною версією загинули 16 бійців. Роботу «Дзвін війни» Олександр Моїсеєнко подарував сумчанам. На дошці біля підніжжя нового меморіалу викарбувано імена загиблих.
Тепер у художника є задум зробити інший дзвін, який впав і розчавив дитячу іграшку. Може, машинку чи ляльку, — тобто мрію.
«Це буде дзвін війни. Осколки — це те, що літало, вбивало, руйнувало будинки, засівало поля і те, чим тепер граються наші діти. Що ти зробив, щоб він перестав лунати?» — так Олександр Моісеєнко охарактеризував символічність свого нового задуму.
«Основні осколки знайшов у Новоайдарському районі, де накрили «смерчем» з території Росії батарею 27-ї Сумської артилерійської ракетної бригади», — пояснює художник.
Під час обстрілу в базовому таборі перебували 38 солдатів. За офіційною версією загинули 16 бійців. Роботу «Дзвін війни» Олександр Моїсеєнко подарував сумчанам. На дошці біля підніжжя нового меморіалу викарбувано імена загиблих.
Тепер у художника є задум зробити інший дзвін, який впав і розчавив дитячу іграшку. Може, машинку чи ляльку, — тобто мрію.
«Це буде дзвін війни. Осколки — це те, що літало, вбивало, руйнувало будинки, засівало поля і те, чим тепер граються наші діти. Що ти зробив, щоб він перестав лунати?» — так Олександр Моісеєнко охарактеризував символічність свого нового задуму.
Комментариев нет:
Отправить комментарий