2015-06-03

Розмови при донецькому вертепі у Львові.


Малий звіздар донецького вертепу дуже хоче, щоб львів’яни зрозуміли, як вони, українці зі Сходу, люблять нашу спільну Батьківщину. Його звуть Артем. Він разом з батьками є членом "Спільноти біженців з Донбасу та Сход", що прихистив у Львові монастир св. Альфонса.

Ініціатором львівської "східної діаспори" є греко-католицький священик, отець Тихон Кульбака, один із засновників Міжконфесійної молитовної палатки за Україну, що незламно стояла в центрі Донецька під час київського Майдану. Її розбивали. Учасників переслідували. Але вони знов і знов повертались до спільної молитви. Аж поки у Донецьк не прийшла війна. Отця Кульбаку взяли в полон. Випустили за два тижні з умов мовчати і ніколи не повертатись на Схід. Він оселився у Львові.

Донецький вертеп. У ролі козака – о. Тихон Кульбака

Отець Тихон вважає, що рідна Донеччина, де жили 6 поколінь його предків, завжди була, є і буде Україною. Національні традиції, що останні 10 років агресивно придушувалися проросійською місцевою владою, у жодному разі не забуті українцями Сходу.

"Донецький вертеп – з любов’ю до львів’ян!" – це відкрите для нас серце патріотів зі Сходу. Українців по духу. Із краю, де любов до Вітчизни може коштувати життя.

Друзі з Донецька зустрілись у Львові, щоб разом відсвяткувати Різдво

Їх троє. Наймолодших. Друзі з Донецька. Давно не бачились. Артем з родиною два місяці тому переселились у Львів. Ростик та Саша приїхали до нього. Святкувати Різдво у Львові. Із Києва та Павлограда, де знайшли прихисток їх родини, поки в Донецьку війна.

- Артеме, коли ви їхали сюди, що було найважчим?

- Дочекатись приїзду до Львова, щоб побачити найгарніше місто України.

- Тобі комфортно тут, у Львові?

- Так!

- Сумуєш за домом?

- Іноді. За друзями, за самою домівкою…
- Чи святкували ви Різдво в Донецьку?

Сашко: - Ми знали, що таке свято є але не святкували. Святкуємо Різдво вперше. У центрі ще не були, але пампухи куштували. Смачні!

- Мама вдома не пече?

-Та, ні. Галицькі пампухи смакував уперше!

Ростик: - А ми збирались родиною. Вітали одне одного, обіймались, дарували одне одному подарунки, бажали щастя.

Артем: - Ми теж збирались усією родиною з бабусею, дідусями…

"Добрий вечір тобі, пане господарю!" – що у Донецьку, що у Львові звучить однаково

Ми не знали, що у них теж є вертепи. Ми цього не бачили.

Маленький сурмач розпочинає донецький вертеп мелодією колядки. А тим часом Ірод-Путін у кімоно, підпоясаний триколором, намагається "гнобити" добрих людей. Йому допомагають злі "сепари". Козак, у виконанні Тихона Кульбаки, дає собі з ними раду, а смерть з косою справедливо виносить вирок. І співають донецьких колядники на львівській площі однакові, що для Сходу, що для Заходу українські колядки.

Глядачі зворушені.

Пані Олена (львів’янка): - Приємно дуже, що вони долучились до свят, що розмовляють українською. У них трохи сумні обличчя через ситуацією в країні. Ми не знали, що у них теж є вертепи. Ми цього не бачили. Маємо можливість переконатись, що там теж Україна.

Пані Ольга (львів’янка): - Цьогорічні події спонукали до того, що вони стали теж патріотами, бо вони були трохи відчужені до того. Але, звичайно, ми бачили, як непросто бути українцем на Донеччині.

Пан Михайло (львів’янин): - Люди побачать, думка зміниться про донецьких хлопців та дівчат. Шкода, що за таких обставин в країні. Але якби не такі обставини, то ми, можливо б, і не зблизились. Будемо сподіватись, що все буде добре. Бажаємо донецьким успіхів.

Пан Тарас (львів’янин): - У всіх нас біда. А в них на батьківщині – особливо. Вони знайшли в собі сили, приїхали, підтримують у такий спосіб і себе, і нас усіх. Я був у багатьох містах Сходу України. Ці люди є частинкою нас. А події в Криму і у них на батьківщині дали їм можливість остаточно зрозуміти хто і для чого ми є. Хочеться, щоб був мир для нас усіх, щоб держава піднялася і мала світле майбутнє, щоб наші діти виростали в добрі, мирі, любові і злагоді.

Серед глядачів вертепу дві донеччанки. Їх душать сльози. Говорити не можуть.

– Як вам донецький вертеп у Львові?

Надія (донеччанка): - Враження дуже приємні.

– Від львів’ян, чи від донеччан?

– Люди скрізь однакові.

– Чому важливий цей вертеп?

Олена (донеччанка): - Бо ми роз’їхались по різних містах України, але таке чудове Різдво подарувало нам можливість зустрітись, побачитись. Наші діти отримали можливість поспілкуватись.

Дмитро Білий, автор сценарію донецького вертепу, сам придумав собі роль Ірода – Путіна

Вертеп відвирував, а емоції лише набрали висоти. Донеччани, виходячи із артистичних образів, просто випромінювали позитивний різдвяний настрій.

Дмитро Білий, автор сценарію донецького вертепу, науковець: - Дуже багато чуток ходить про переселенців з Донбасу. Ми хочемо цей імідж трохи виправити. Показати, що ми є різні.

Пані Наталя, розпашіла від різдвяного морозу, не хоче згадувати, як на передодні Нового Року, наш місцевий галичанин на спільній кухні гуртожитку, де вона винаймає кімнатку, кинув її вслід: "Що тепер і на кухні "розтяжки" шукати від тих донецьких?!". Нетверезий був. Наступного дня вибачився. Але жінка після його слів з тяжким серцем на самоті зустріла 2015 рік. Пробачила, звичайно. Зрозуміла. Любити Україну і поважати львів’ян після цього менше не стала.

- Якщо Донецьк буде українським, Ви повернетесь додому?

- Так! Поза сумнівом! Бо я українка. Зараз я не можу повернутись туди, де мене не чекають і не хочуть! Я завжди почувала себе українкою. Тому для мене це питання однозначне: я повернусь в Донецьк, якщо там буде Україна. Єдина і неподільна.

Ще одна учасниця вертепу, теж Наталя, вважає, що гуртує львів’ян і донеччан божа воля. І вертеп був для неї дуже важливим.

- Це нас гуртує і дає силу витримати всі ці труднощі, що ми зараз переживаємо. Я хворіла, але не могла пропустити репетиції бо я знала, що це дуже важливо. Не тільки для нас, але й для цієї частини України яку ми любимо. Ми хотіли донести до львів’ян любов, радість, благополуччя, щастя. Бога славили і не сумували.
Вони не приживуться, ці денеерівці

Раптом телефонний дзвінок з Донецька. Власниця телефону включає голосний зв’язок і на все приміщення кінотеатру сокіл лунає вітання:

Хворий карлик у Кремлі
Верещить: "Я пуп Землі!
Не дам нафти вам і газу,
Заморожу всіх одразу!"

Українці лиш сміються:
- Ні! Ти – те, що нижче пупця!
В дупі бачили "Газпром"...
Всіх вітаємо з Різдвом!


Донецька спільнота заходиться сміхом. Лунають побажання у Донецьк:

"Тримайтеся! Перемога все одно буде за нами. Вони не приживуться, ці денеерівці. Вони підуть, як тільки піде "Газпром". Одразу за ним".

Пропоную: - Маєте нагоду передати вітання своїм у Донецьк, бо наш "ZIK" можна прочитати й там! (як і сайт "ДивенСвіт" – ред.).

- Бажаємо якнайскоріше перемоги нашої! І все. А тоді ми Донбас відбудуємо. Все буде нормально. Продержіться ще якийсь час.

Пані Наталя, до якої дзвонила подруга з Донецька пояснює: - Вони бояться, що залишились там з ними. Моя приятелька дуже їх боїться. Сміливіше. Вони тимчасові. Мені дуже шкода їх там.

Донецький вертеп: Бажаємо якнайскоріше перемоги нашої! …Тоді ми Донбас відбудуємо!

До розмови долучаються двоє студентів з Донеччини. Обидва у Львові ще від літа. Поступили тут у виші.

Влад: - Найважче було покинути дім. Там всі речі, все, що в нас є. Ми поїхали, тому, що там стріляють, вибухи.

- Як облаштувались тут?

- Нормально. Тут люди добрі всі. Вони розуміють.

- Але розмови про донецьких є й негативні. Ви відчуваєте якийсь дискомфорт від цих розмов?

- Так. Кажуть, що ми сепаратисти, усі, хто з Донецька. Це – неправда! Є багато людей, які тримаються за Україну. І у Донецьку люди за Україну, проти того, щоб її розділяли.

Анатолій: - Я цього року закінчив школу. І поїхав здавати ЗНО в Ямпіль. Там половина за сепаратистів, половина за Україну. І ми не захотіли там залишатись.

- Чи бачили ви колись таке Різдво, як святкують у Львові?

- Лише по телевізору. У Донецьку теж були такі традиції, але не такі яскраві, як тут. Ми були в церкві вчора. У греко-католицькій і українській православній. Людей було дуже багато. Нам сподобалось. Тут якась атмосфера інша. Більш дружня.


Світлана переїхала у Львів з Ясинуватої. Назавжди. Свідомо.

- Ми обирали най-най-українськіше місто, яке тільки існує. Вибір наш був між Чернівцями, Франківськом. А у Львів ми закохалися одразу. З першого погляду. І моя доросла 19 річна дитина, коли ми потрапили сюди, сказала: "Мамо, у мене таке відчуття, що ми повернулися додому". Ми все життя любили все українське.

Чи стануть донеччани апостолами єдності, залежить і від львів’ян…

Додому… Дім буває різним. Бути патріотом у Львові – легко. У Донецьку – небезпечно. Саме із чоловіків Східних областей України складається кістяк армії, що воює сьогодні на Сході. Найбільше втрат теж серед них. Однак, у нас свій біль. І нам, часом, видається, що найбільше від війни на Сході потерпаємо саме ми. І, часом, ми вперто не хочемо бачимо правди.

Ті, хто приїхали у Львів, шукаючи прихистку, перед нашим осудом беззахисні. Вони терпляче зносять закиди за дії окремих негідників, які, зрештою, існують у всякій спільноті. У Львівській – теж. Добре, що доля склалась так, що вони приїхали до нас, у Львів, а не ми – до них, у Донецьк.

Нещодавно кардинал Любомир Гузар сказав, що переселенці зі Сходу є апостолами єдності України. Але це, у великій мірі, сьогодні залежить і від львів’ян...


Світлана Хітрова, Львів.
Фото: Дмитро Мирошниченко
19.01.2015

Комментариев нет:

Отправить комментарий